Лоліта

згадуватимеш у подальшому) - лиснючу бiлявiнь її вологого обличчя, вельми

слабо засмаглого, всупереч усiм її старанням, i блiдi вуста, й голе опукле

чоло, й тiсний чорний шолом, i повну вологу шию - я знав, що менi тiльки

треба злегка вiдстати, набрати бiльше повiтря в легенi, за тим вхопити її за

кiстку й стрiмголов пiрнути пiд воду з мертвим бранцем. Кажу "мертвим", адже

раптовiсть, переляк i недосвiдченiсть змусили б бiдашну ундину вмить

заковтнути повне вiдро смертоносної озерної води; я ж мiг би витримати

принаймнi з хвилину пiд водою, не закриваючи при цьому очей. Роковий рух

майнув передi мною, як хвiст падучої зiрки, по чорнявi намисленого злочину.

Так, у мовчазному зловiсному балетi, танцор тримає партнерку за нiжку, йдучи

стрiлою в чудно пiдроблену пiдводну iмлу. Я би виплив за ковтком повiтря, ще

й доти тримаючи її пiд водою, а за тим пiрнав би й далi стiльки разiв,

скiльки стало б потрiбно, й тiльки коли над нею остаточно впала б куртина, я

би дозволив собi покликати на помiч. I коли, хвилин за двадцять, тi двi

особи з iншого берега, рiвномiрно збiльшуючись, наблизились би весловим

човном з одним свiжопофарбованим боком, бiдашна панi Гумберт, жертва

м'язової судоми чи серцевого нападу, або й того й iншого разом, уже стояла б

на головi в чорнильному мулi, сажнiв за п'ять пiд реготливою гладдю

Очково-змiїного Озера.

Як просто, чи не так? Та ось нумо ж, панове мої, я був абсолютно