Лоліта

б: "Гаразд: чого б ти тепер не додав, чого б не взяв назад - це кiнець". I

так воно й було б.

От, значить, в яку халепу я втрапив. Пам'ятаю, як я дiйшов до

майданчика для паркування i як, накачавши з фонтанчика жменю на смак iржавої

води, ковтнув її так жадiбно, як нiбито вона могла менi дати чарiвну

мудрiсть, юнiсть, свободу, крихiтну наложницю. Потiм посидiв - у фiалковому

своєму халатi, гойдаючи ногами, на скраю одного зi змайстрованих нашвидкуруч

пiкнiкових столикiв пiд широкошумними соснами. Осторонь, двi дiвчинки в

трусиках i лiфчиках вийшли з-вiд полисками мережаної буди клозету з

позначкою: Для жiнок. Жуюча гумку Мабель (чи дублерка Мабелi) спроквола,

дозвiльно, залiзла верхи на ровер, а Марiон, трусячи волоссям аби вiдiгнати

мух, сiла ззаду, широко ставлячи ноги; й вихляючи, вони спроквола, дозвiльно

злилися зi свiтлом i тiнню. Лолiта! Батько й донька, що зникають у танучiй

цiй глушинi. Найприроднiшим розв'язанням завдання було б: знищити панi

Гумберт. Та як?

Жодна людина не здатна самотужки виконати iдеальний злочин; одначе,

випадок є здатний на це. Кримiналiсти пам'ятають, наприклад, вiдоме вбивство

певної мадам Лякур в Арлi, на пiвднi Францiї, наприкiнцi минулого столiття.

Невпiзнаний бородань саженного росту, котрий, можливо, мав з цiєю дамою

таємний любовний зв'язок, пiдiйшов до неї на велелюднiй вулицi, кiлька днiв