Лоліта

по тому, як вона вийшла за полковника Лякура, й тричi встромив їй кинджал у

спину, тодi як полковник, бульдожого типу коротань, i далi виснув на плечi

вбивцi. На дивовижний i прекрасний збiг, наразi в цю мить, коли злочинець

став роздiймати щелепи сердитого маленького чоловiка (мiж тим як збiглась

юрба), - якийсь замрiяний iталiєць в будинку найближчому до мiсця подiї

цiлком випадково пустив у дiю вибуховий снаряд, iз яким порпався; й миттєво

вулиця постала пекельним хаосом диму, падаючих цеглин, та людей, що

рятувались. Одначе, вибух нiкому не завдав шкоди (якщо не рахувати того, що

нокаутував вiдважного полковника Лякура); а мстивий коханець кинувся бiгти,

коли кинулась бiгти решта людей, пiсля чого прожив довге й щасливе життя.

Погляньмо тепер, що буває, коли зловмисник пробує сам улаштувати

iдеальне усунення.

Я спустився до Очкового Озера. Закуток, де ми та ще кiлька "пристойних"

родин (Фарло, Чатфiльди) облюбували мiсце для купання, являв собою невеликий

затон; моя Шарлотта вподобала його за тe, що це було майже як "приватний

пляж". Публiчний же пляж - зручний з усiх бокiв для купальцiв (або

топельцiв, як Рамздельський Листок мав нагоду висловитись) - був у лiвому

(тобто схiдному) очку озера й не проглядався з нашого затончику. Сосняк, що

був справа вiд нас, далi замiнювався болотом, пiсля чого, пробiгши пiвколом,

берег знову вдягався бором на другому боцi захiдного очка.