Лоліта

Гумберти рушили далi, в сандалях i халатах.

"Знаєш, Гуме, в мене є одна завзята мрiя", проказала ледi Гум, схиляючи

голову - нiби соромлячись цiєї мрiї або шукаючи ради в рудої землi. "Менi б

так хотiлось дiстати справжню треновану служницю на зразок тiєї нiмкенi, про

яку говорили Тальботи; й щоб жила в нас".

"Нема мiсця", вiдповiв я.

"Та що ти!", сказала вона зi своєю вдавано-загадковою усмiшкою, "cheri,

на бога, ти недооцiнюєш спромог гумбертового дому. Ми б помiстили її в

кiмнатi Ло. Я й так мала намiр зробити кiмнату для гостей з цiєї нори. Це

найхолоднiша й найгидавiша конура в усьому домi".

"Про що власне ти говориш?" спитав я, причому шкiра моїх маслакiв

пiдтяглась (якщо я спромiгся це вiдзначити, то лише тому, що шкiра моєї

дочки робила те ж саме, коли вона те ж саме вiдчувала: здивування, вiдразу,

роздратування).

"Тебе, можливо, зупиняють якi-небудь романтичнi асоцiацiї?",

поцiкавилась моя дружина - натякаючи на наш перший поцiлунок.

"Та ну їх", вiдповiв я, "я просто хочу збагнути, де ти помiстиш дочку,

коли дiстанеш свого гостя чи покоївку".

"О!" сказала панi Гумберт, замрiяно всмiхаючись, дляючи це "О!", й у

той же час здiймаючи одну брiв i нiжно видихаючи повiтря. "Боюсь, що