Лоліта

малоцiкавим, як було б розтинання її тiла. Нiколи не бачив я здоровiшої

жiнки - попри дiєтичнi голодування.

Про мою Лолiту вона говорила рiдко - рiдше, наприклад, нiж про тую

дитину чоловiчої статi, ясноволосу, зi змазаними рисами, фотографiя якої

була єдиною прикрасою нашої спальнi. Вiддаючись безбарвному маренню, вона

зволила передбачити, що душа умерлого маляти повернеться на землю в образi

дитини, яку вона народить в теперiшньому своєму шлюбi. Й хоча я не вiдчував

особливого поклику до того, щоб поповнити родовiд Гумберта злiпком з плоддя

Гарольда (Лолiту, хоч i з солодким почуттям кровозмiсу, я звик вважати своєю

дитиною), менi спало на думку, що тривалi пологи, з ґрунтовним цiсаревим

розтином та рiзними iншими ускладненнями, в затишному пологовому притулку,

отак майбутньою весною, уможливлять менi бути собi наодинцi з моєю Лолiтою

кiлька тижнiв поспiль - i загодовувати знеможену нiмфетку снодiйними

порошками.

Ах, як вона ненавидiла дочку! Особливо злiсним менi вбачалось те, що

вона цiлком намарно, але з величезною стараннiстю, вiдповiла на кепськi

запитання в книжцi, що її вона мала, ("Знай свою дитину"), виданої в Чикаго.

Цю дурню було розтягнено на кiлька рокiв: матуся повинна була робити щось на

кшталт iнвентарю по виповненню кожного року з життя дитини. На день

дванадцятої рiчницi народження дитини, 1-го сiчня 1947 року, Шарлотта Гейз,