Лоліта

плоди мого пiдвищення з пожильцiв до спожильця, чи я зазнав лише гiркоту й

нехiть? Нi. Гумберт не мiг не визнати легкого свербiння марнослави, ледве

вловимого замилування, навiть певного мережива красивої каятьби, яка йшла по

крицi його змовницького кинджала. Я б нiколи не подумав, що досить

недоладна, хоча й доволi поважна, панi Гейз, з її слiпою вiрою в мудрiсть

своєї релiгiї та свого книжкового клубу, кривляннями дикцiї, жорстким,

холодним, презирливим ставленням до повабної, голорукої, пухнастенької

дванадцятирiчної дiвчинки - може обернутись на таке зворушливе, безпорадне

створiння, як тiльки покладу на неї руки - що трапилось на порозi Лолiтчиної

кiмнатки, в яку вона вiдступала, з уривчастим бурмотiнням: "нi, нi, будь

ласка, нi..."

Змiна пiшла на користь її вигляду. Її усмiх, який був до тих пiр

штучним, вiднинi зробився сяєвом цiлковитого обожнювання, - сяєвом,

сповненим чогось м'якого й вологого, в якому я з подивом добачав схожiсть з

чарiвливим, безтямним, загубленим поглядом Лолiти, поглинаючої якусь нову

сумiш сиропiв в молочному барi або занiмiлої вiд милування моїми коштовними,

завжди вiдмiнно випрасуваними речами. Я, як зачарований, позирав обличчя

Шарлотти, коли вона, дiлячись материнськими клопотаннями з iншою дамою,

робила американську гримасу жiночої резиґнацiї (з закочуванням очей i

звисанням одного краю рота), бiльш дитячий варiант якої я бачив був на