Лоліта

її розложистої галявини (значно охайнiшої нiж наша), щоб нарештi сховатись

за нашим ґанком, не видним менi з того мiсця, де я радiсно поригував i

трудився. Кульбаби впали. Соковитий трав'яний дух змiшувався з ананасовим.

Двi дiвчинки, Марiон i Мабель, за чиїми походеньками туди-сюди я, часом,

стежив машинально (та хто мiг замiнити мою Лолiту?), пройшли в напрямку

проспекту (звiдки спускалась наша Лоун-Стрiт): одна йшла штовхаючи ровер,

iнша йдучи живилась з паперового мiшечка, й обидвi розмовляли в повний

голос, з сонячною дзвiнкiстю. Симпатичний омсон, атлетичний маврин, що

служив у старушки насупроти садiвником та шофером, широко всмiхнувшись менi

здаля, крикнув, i знову крикнув, коментуючи крик жестом, що я, мовляв,

незвично енергiйний у цей день. Бовдур-пес, що належав нашому сусiдовi,

збагатiлому лахмiтнику, кинувся навздогiн синьому возу - не Шарлоттиному. Та

з двох дiвчаток, що була вродливiшою (Мабель, здається), в коротких штанцях,

в бюстотримальнику з бретельками, якому нема чого було втримувати, й така

барвноволоса (нiмфетка, клянусь Паном!) пробiгла назад зминаючи в долонях

нiкчемний паперовий мiшечок, i зникла з поля зору зеленого цього цапа,

зайшовши за фронтон вiлли п-на та п-нi Гумберт. Автомобiль сiмейного типу

вискочив з листвяного затiнку проспекту, й надалi тягнучи деяку його частину

на собi, поки цей узор не розбiгся по його даху, за край якого тримався

лiвою рукою, висунутою з вiкна, напiвголий водiй воза; вiн промайнув