Лоліта

вiдчує задоволення, якщо, входячи в мiсцеве суспiльство, я притягну за собою

романтичну тiнь. У день нашого весiлля з'явилось маленьке iнтерв'ю зi мною в

свiтськiй рубрицi рамздельської газети, зi свiтлиною Шарлотти: одна брiв

пiднята, а прiзвище з похибкою: Гейзер. Попри це лихо, реклама зiгрiла

порцеляновi ствiрки її серця й викликала глузливий дренькiт моїх змiїних

брязкiток. Тим, що вона брала участь у роботi церковно-благодiйних гурткiв,

i тим ще, що вона встигла перезнайомитись iз найпихатiшими матусями

Лолiтчиних колежанок, Шарлоттi за пiвтора року пощастило впасти, якщо не в

першорядне, то в усякому разi в прийнятне мiсцеве товариство, але нiколи ще

не випадало їй потрапити в цю дивовижну газетну рубрику, й потрапила вона

туди завдяки менi, п-вi Едгару Г. Гумберту (цього "Едгара" я докинув вiд

самого лише зухвальства), "письменнику й дослiднику". Репортер, брат мого

Мак-Ку, нотуючи це, спитав, що саме я написав. Вiдповiдi моєї не пам'ятаю,

та вийшло в нього так: "декiлька праць про Верлена, Рембодлера й iнших

поетiв". В iнтерв'ю було також вiдзначено, що ми з Шарлоттою були знайомi

вже кiлька рокiв та що я доводився дальнiм родичем її першому чоловiковi. Я

натякнув, що мав з нею роман тринадцять рокiв тому, та в газетi цього не

з'явилось. Шарлоттi я сказав, що свiтську рубрику сяйвинки похибок тiльки

скрашують.

Будьмо ж продовжувати сю дивовижну повiсть. Коли я мусив був зiбрати