Лоліта

плачевного й нидкого, йменованого: "вродлива жiнка".

Сонце завершило свiй звичайний обхiд дому. День дозрiв i став схилятись

до вечора. Я спорожнив повну склянку спиртного. Й ще одну. Й ще. Улюблений

мiй напiй, джинанас - сумiш джина й ананасового соку - завжди подвоює мою

енергiю. Вирiшив пiдстригти занедбану галявку в нашому саду. Une petit

attention. Вона була засмiчена кульбабою, i чийсь клятий собака - не зношу

собак - спаплюжив кам'янi плити, на яких колись стояв кам'яний годинник.

Майже всi кульбаби вже перетворились iз сонць у мiсяцi. Джин i Лолiта грали

менi в жилах, i я ледь не впав через складенi стiльцi, якi хотiв прибрати.

Червоносмужнi зебри! Буває така вiдрижка, яка звучить овацiєю - принаймнi

моя так звучала. Старий паркан позаду саду видiляв його вiд сусiдських

викидiв i бузковиння; та жодного перетину не було мiж переднiм краєм нашої

галявки (там де вона положисто бiгла вздовж однiєї сторони старого будинку)

й вулицею. Тому я мiг визирати (з посмiшкою людини доброзичливих прагнень)

повернення Шарлотти: цей зуб слiд було вирвати одразу. Впадно налягаючи на

ручну газоно-косарку, що тягла мене вперед - при чому посiченi травинки,

пiдстрибуючи, й нiби цвiрiнькаючи, виблискували при низькому сонцi, - я не

зводив очей з видного менi вiдрiзка примiської вулицi. Вона загиналась до

нас з-пiд склепiння надвеликих тiнястих дерев, а потiм швидко збiгала дедалi

стрiмкiше вздовж цегляного, виноградом сповитого будинку старушки Вiзавi та