Лоліта

й розмаїтими перспективами, я був поступливий як Адам на попередньому

прогляданнi малоазiйської iсторiї, заснятої як мiраж у вiдомому плодовому

саду.

А тепер занотуйте наступне важливе зауваження: художнiй сторонi своєї

натури я дав затулити мою корiнну поряднiсть. Тим бiльшого зусилля волi менi

було потрiбно, щоб в цих записках настроїти їх на хамський лад того

щоденника, котрий я вiв ще за днiв, коли панi Гейз була для мене лишень

завадою. Цього щоденника вже не iснує; та я взяв за обов'язок перед

мистецтвом зберегти його iнтонацiї, якими б фальшивими й брутальними вони не

здавались менi тепер. На щастя, моя розповiдь досягла того пункту, де я можу

припинити гудити бiдну Шарлотту задля ретроспективної правди.

Бажаючи звiльнити бiдну Шарлотту вiд двох-трьох годин серцевого

завмирання на звивистiй дорозi (й вiдвернути, можливо, автове зiткнення, яке

б розбило нашу неоднакову мрiю), я дуже завбачливо, та безуспiшно спробував

з нею зв'язатись телефоном: подзвонив у табiр "Ку", та виявилось, що вона

ось уже годину як вiд'їхала. Впавши замiсть неї на Лолiту, я сказав з

подрогом i п'янливiстю вiд влади над роком - що одружуся з її матiр'ю. Менi

довелось сказати це ще раз, бо щось заважало їй поставитись з повною увагою

до моїх слiв. "От так чудово", проговорила вона зi смiхом. "Коли весiлля?

Постривайте-но мить - тут у мене цуценя - цуценя зайнялося моєю шкарпеткою.