Лоліта

змарнiле. Вiн "моделював" халат (такогось дому) й тримав перед собою за

обидва кiнцi мостоподiбну тацю (iншої фiрми) з ранковим снiданком на двi

персони. Надпис вибраний був з церковного гiмну, витвору священика омаса

Мореля: "Ось iде вiн, герой у звитязi". Слiд було, вочевидь, домислити, що

ґрунтовно звитяжена молода дружина (не показана на знiмку) сидiла мiж перин

двоспальної постелi, готова взяти свiй кiнець тацi, та яким чином її

постiльний партнер пiдлiзе сам до неї пiд цей мiсток без катастрофи, було

неясно. Рука Лолiти провела жартiвну стрiлку в напрямку спустошеного

молодика й приписала великими лiтерами: "Г.Г."; дiйсно, попри невелику

рiзницю в вiцi, подiбнiсть була вражаючою. Пiд цiєю картиною була iнша -

така ж кольорова фотографiя. На нiй вiдомий драматург робив самозабутнiй

затяг папiроскою "Дромадер". Вiн, мовляв, завжди курив "дромцi". Вiн лише

злегка походив обличчям на Г.Г. Нижче було Лолiтчине дiвоче лiжко, всiяне

лубковими журнальцями. Емаль зiйшла де-не-де з залiзних штанг узголiв'я,

зоставивши кулястi проплiшини на бiлому фонi. Упевнившись в тому, що Луїза

собi пiшла, я забрався в лiжко Лолiти й перечитав лист.

17.

Панове присяжнi! Не можу присягнути, що деякi дiї, стосовно так мовити

- даруйте за вислiв - синицi в долонi, не в'являлись i ранiше моєму

розумовi. Розум не втримав їх в якiй-небудь логiчнiй формi. Не можу