Лоліта

присягнути, повторюю, що я цих уявлень не плекав часом (якщо дозволите вжити

й такий вислiв) в iмлi замрiяння, в темрявi наслання. Траплялось, не могло

не трапитись (я-бо добре знаю Гумберта!), коли я немов би сторонньо

розглядав виникаючу iдею побратися з перезрiлою вдiвонькою - (скажiмо, з

Шарлоттою Гейз), а саме з такою, котра б не залишила жодної рiднi на весь

свiт, широкий, сiрий - з єдиною метою забрати її маленьку доньку (Ло, Лолу,

Лолiту). Я навiть готовий сказати моїм мучителям, що можливо раз якось я й

кинув холодний погляд оцiнювача на кораловi зуби Шарлотти, на її бронзувате

волосся й перебiльшене декольте, смутно пробуючи вмiстити її в раму

правдоподiбної мрiї. Роблю це визнання пiд тортурами, можливо тортурами

уявними - та вiд цього жахливiшими. Хотiлося б зробити тут вiдступ i

розповiсти вам детальнiше pavor nocturnus який мене ганебно терзав i терзає

по ночах, коли застрягає в мозку випадковий термiн вiд безладного читання

мого отроцтва - наприклад, peine forte et dure (який генiй катiвнi вигадав

це!) або страшнi, таємничi, вкрадливi слова "травма", "травматичний факт" та

"фрамуга". Втiм моя повiсть достатньо корява й без вiдступiв.

Знищивши лист i вернувшись до себе в кiмнату, я деякий час

розмiрковував, куйовдив собi волосся, дефiлював у своєму фiалковому халатi,

стогнав крiзь затиснутi зуби - й раптом... Раптом, панове присяжнi, я

вiдчув, що крiзь саму цю гримасу, яка кривила менi рота, усмiшечка з