Повелителі мечів

- Але Космічна Рівновага…

- Кого вона хвилює? Шальки терезів тепер хитаються вгору-вниз, на них більше нічого зважувати. Навчися стояти на своїх власних ногах

і не чекай допомоги згори. Прощай.

Корум спробував щось сказати і зомлів. Але дивний голос Кулла проник в його затуманену свідомість:

- Твоя доля в твоїх руках, смертний.

ЕПІЛОГ

Земля знову залікувала жорстокі рани; новий король був обраний в Лайвм-ан-Еші; люди трудилися а поті чола; вадаги повернулися в свої

замки.

Корум Джайлін Ірсі, Принц у Червоній Мантії, повільно видужував завдяки зіллю його друга, Джері-а-Конела, і дбайливому догляду його

дружини, маркграфині Алломглільської. Часто згадуючи добряка-вченого в світі леді Джейн Пентальон, вадагський принц непомітно для себе

самого захопився виготовленням протезів і весь свій час проводив у майстерні.

Одного ранку Джері-а-Конел в незмінному капелюсі набакир, з торбинкою за спиною і Базиліо на плечі зайшов попрощатися з Корумом і

Раліною. Вони довго вмовляли його залишитися, стверджуючи, що тільки тепер він зможе насолодитися заслуженим спокоєм.

- Адже там, де немає Богів, немає і страху, - сказав йому Корум.

- Вірно, - погодився вічний мандрівник.

- Тоді залишайся, - знову запропонувала Раліна.

- Я не пристосований жити там, де немає Богів. Подумати страшно, що мені нікого буде звинувачувати в своїх нещастях! Я цього не

винесу! Грізні Боги, похмурі демони, абсолютне Зло, абсолютне Добро - ось таке життя по мені!

Корум посміхнувся.

- Що ж, іди, але пам’ятай, що ми тебе любимо. Не тужи по нашому світу, Джері, але й не забувай його. Створити нових Богів неважко.