Повелителі мечів

- Ти вбивати?

- Гландит-а-Края. Він вибив увесь мій народ. Сервде похитав головою.

- Вадаг ніколи не вбивати, як ти.

- Знаю, Сервде. Я останній - і перший - вадаг, який пізнав спрагу помсти. І я помщуся тим, хто зробив мене калікою, знищив всіх моїх

рідних і близьких.

- Їсти. Спати, - жалібно промимрив Сервде. Корум знову піднявся на ноги.

Раптом він зрозумів, що дуже слабкий.

- Тут ти правий. Мені необхідно відновити свої сили. -Він підійшов до гірки горіхів і фруктів і почав їсти, повільно пережовуючи їжу.

Через деякий час Корума потягнуло в сон, і він улігся на травичку, впевнений, що Сервде розбудить його у випадку небезпеки.

Рівно п’ять днів Корум провів на галявині з бурою людиною з Лаара. Він сподівався, що гігант повернеться і розповість йому як про

Сервде, так і про себе самого, але надія його не збулася.

Рани Корума зажили і більше не хворіли. Відчувши себе добре, він вирішив відправитися в дорогу і на ранок шостого дня звернувся до

Сервде з наступними словами.

- Прощай, бура людина з Лаара. Спасибі, що врятував мене. І передай мою подяку твоєму панові. Я піду. - Він підняв здорову руку,

відсалютував Сервде і пішов через галявину на схід.

Бура людина швидко побігла слідом.

- Корум! Корум! Ти йти не той шлях!

- Я йду на пошуки своїх ворогів, - урочисто вимовив Корум. - У мене немає іншого шляху.

- Мій пан говорити мені взяти тебе інше місце… - і Сервде махнув рукою на захід.

- Ти показуєш в бік моря, Сервде. Там закінчується Бро-ан-Вадаг.