Повелителі мечів

Глава 7

БУРА ЛЮДИНА

Витрачаючи залишки сил, мокрий від поту, Корум утримувався у другому вимірі, зі страхом чекаючи повернення Гландита і його воїнів.

Раптом він побачив якусь істоту, що вийшла з лісу і обережно наблизилася до дошки.

Спочатку Корум вирішив, що перед ним мабден, одягнений у довгу шубу. Потім він зрозумів, що помилився.

Істота зупинилося, закрутило головою, оглядаючи мабденський табір, і втупилася в Корума.

Це було неймовірно! Істота бачила Корума! Вона теж мала другий зір, якого на першому вимірі не було ні в кого, крім вадагів і надрагів!

Не стерпівши пекучого болю, Корум на мить заплющив здорове око, а відкривши його, побачив, що істота підійшло до дошки впритул.

Це був звір, що лише зовні нагадував мабдена, а те, що Корум прийняв за довгу шубу, виявилося хутром, покриваючим тіло. Обличчя з плоскими рисами було бурим, зморшкуватим і, мабуть дуже старим. На ньому виділялися великі, круглі, як у кішки, очі, широкі ніздрі і

величезний рот, з якого стирчали жовті ікла, Звір сумно подивився на Корума, щось пробурчав і махнув рукою в бік лісу, немов

пропонуючи полоненому втекти. Корум похитав головою, вказавши обрубком на ланцюги.

Звір задумливо почухав буре хутро на шиї і раптово пішов, ковзнувши за дерева.

Корум так здивувався, що на мить забув про свою біль. Ким був цей бурий звір? Чи бачив він, як катували Корума? Чи намагався врятувати його?

Або він - не більше ніж галюцинація, така ж, як дивне місто і Фолінра, які привиділися Коруму зовсім недавно?

Він відчував, що у нього не залишилося сил. Через кілька хвилин йому мимоволі доведеться повернутися на перший вимір. Мабдени

побачать його і, озлоблені гірше колишнього, продовжать тортури.

Бурий звір знову вийшов з лісу. Однією рукою він тягнув за собою когось, а іншою вказував на прикутого до дошки Корума.

Не бачене ним досі створіння, дванадцяти футів у висоту і шести в ширину, наблизилося. Як і бурий звір, воно ходило на двох ногах.

Обличчя в нього було сумним і замисленим; тіло, схоже на людське, випромінювало якесь дивне світло, і здавалося безформним.

Створіння нахилилося, підняло дошку, дбайливо, як батько дитину, притиснуло її до грудей і покрокувало в ліс.