Повелителі мечів

Корум вирішив, що у нього знову почалися галюцинації. Сили покинули його, і він повернувся на перший вимір, але дивне створіння не

сповільнило кроку. Бурий звір не відставав, і незабаром вони залишили табір мабденів далеко позаду.

Корум знову втратив свідомість.

***

Коли Корум опритомнів, він побачив, що дошка валяється в декількох футах від нього, а сам він лежить на зеленій травичці на

галявині. Бурий звір сидів неподалік, уважно спостерігаючи за ним. Поруч були складені гіркою горіхи та фрукти.

Він глянув на свою ліву руку. Обрубок був змазаний якимось жиром і майже зовсім не болів. Корум доторкнувся правою рукою до хворого

ока і відчув під пальцями щось липке, ймовірно, теж мазь.

У гіллях високих дерев співали птахи. Нагорі простягалося чисте блакитне небо. Якби не рани, Корум вирішив би, що події останніх

тижнів не більше ніж поганий сон.

Бурий звір встав на ноги, і шкутильгаючи підійшов до нього. Відкашлявся.

Співчутливо дивлячись на Корума, доторкнувся до свого правого ока і лівої кисті.

- Як… біль? - Приглушено спитав він, намагаючись якомога чіткіше вимовляти кожне слово.

- Пройшла, - відповів Корум. - Спасибі тобі, бура людина, за те, що ти врятувала мене.

Його дивний співрозмовник наморщив лоба, заворушив губами, потім посміхнувся і кивнув.

- Добре, - сказав він.

- Хто ти? - Запитав Корум. - Кого ти привів до мене минулої ночі?

Бурий людина вдарив себе в груди.

- Мене Сервде. Мене твій друг.

- Сервде, - насилу повторив Корум. - Мене звати Корум. - Так кого ти привів?