Повелителі мечів

- Це мені невідомо. Але ти вельми невдячний, лицар. Я думав, всі вадаги ввічливі і тактовні.

- А я думав, що всі мабдени грубі і божевільні, - пробурмотів Корум. - Але зараз…

- О, ти говориш про варварів, що живуть на півдні і на сході. Тобі доводилося зустрічатися з ними?

Корум доторкнувся обрубком до випаленого ока.

- Ця зустріч дорого мені коштувала. Юнак співчутливо кивнув.

- Я міг би й раніше здогадатися. Тортури - одна з їхніх улюблених розваг. Дивно, що тобі вдалося втекти.

- Дивно, - як луна, повторив Корум.

- Отже, лицар, - промовив юнак, витончено відкидаючи руку в сторону і вказуючи нею на двері, - чи не зволите ввійти? - Корум

невпевнено переступив з ноги на ногу.

- Запевняю тебе, ми - не варвари.

- Можливо, - різко сказав Корум. - Мабдени різні, але я знаходжу в вас багато спільного…

Здавалося, терпіння юнака лопнуло.

- Справа твоя, - перебив він Корума. - Ти як хочеш, а я піду. Смію сподіватися, ти підеш за мною, коли спромігся оцінити нашу

гостинність.

Двері за молодим мабденом зачинилися, і Корум залишився на даху один.

Над морем літали чайки, то піднімаючись у синє небо, то опускаючись до самої води. Мимоволі Корум доторкнувся правою рукою до

обрубка лівої і затремтів. Він був абсолютно голий і тільки зараз відчув, як замерз. Дув сильний вітер.

Корум нерішуче обернувся до дверей і побачив жінку. Спокійна, впевнена в собі, вона стояла, прихилившись до одвірка, і, здавалося,

випромінювала тепло і ласку. Її багате парчеве плаття переливалося яскравими фарбами, густе чорне волосся спадало до пояса. Жінка

посміхнулася.