Повелителі мечів

насилу утримав нудоту, яка підкотила до горла.

Болор’яг задоволено хмикнув.

- Трохи не втратили вітер, - добродушно проказав він. - Коли потрапляєш в штиль, з глузду можна з’їхати від туги. До того ж це до

біса небезпечно - того й гляди пройдеш крізь тверде тіло! - Він радісно захихотів і ткнув вічного мандрівника ліктем у бік. - Ага,

Темерас, падлюка, і тебе пройняло? Чого ти так зблід?

- Скільки часу триватиме наша подорож? - невдоволено запитав Джері.

- Скільки часу? - Болор’яг погладив кулю. - Що за ідіотське питання? Кому-кому, а тобі не варто було б його ставити.

- Кому-кому, а мені не слід було вибирати тебе в провідники. Я сильно підозрюю, що ти впав у маразм.

Дідок зловтішно посміхнувся, явно насолоджуючись невдоволенням свого старого знайомого.

- Що тут дивного? Мені кілька тисяч років. - Він схопився за кулю, і швидкість кораблика різко зросла. - Крутий поворот! - Закричав

Болор’яг. Вперед, хлопці! Скоро кинемо якір!

Їх закрутило, ніби у вирі. Трикутне вітрило обвисло і пропало. Сірі хмари стали прозорими. Суденце стояло на кам’янистому плато;

далеко внизу зеленіла долина.

Побачивши вираз облич Джері і Корума, Болор’яг посміхнувся - У мене мало задоволень в житті, - сказав він, - і одне з них - лякати

пасажирів. Не думайте, що я з’їхав з глузду, друзі мої. Мені сумно, самотньо і ні від кого чекати допомоги.

Глава 7

КРАЇНА ВИСОКИХ КАМЕНІВ

Корум і Джері насилу вилізли з крихітного кораблика. Вадагський принц роззирнувся і побачив у віддаленні високі різнокольорові

камені, що стояли групами і поодинці. Здавалося, вони були розставлені кимось а певному порядку.

- Як дивно, - пробурмотів Корум.