Повелителі мечів

Минуло три дні, і очікування здалося б Коруму нестерпним, якби леді Джейн не розважала його розповідями про світ, в якому вона жила.

Багато чого здалося вадагському принцу дивним, але принаймні він зрозумів, чому в місті до нього поставилися з підозрою і ненавистю.

Мабдени, що жили на цьому вимірі, не бажали, щоб спокій їхніх душ порушували діяння богів, демонів чи героїв, яких вони не розуміли

і боялися. Про космічну рівновагу у них збереглися вельми смутні спогади, про боротьбу між Законом і Хаосом зрідка і в завуальованій

формі згадувалося в кількох легендах. І, як сказав Корум леді Джейн, страх перед незрозумілими явищами, породжений невіглаством,

заважав людям знайти той спокій, до якого вони так прагнули, і змусив їх вигадати собі якогось Бога, що знаходився невідомо де.

Увечері третього дня захеканий слуга підбіг до леді Джейн, яка розмовляла з Корумом і Джері-а-Конелом на галявині біля будинку. Збуджено вигукуючи якісь уривчасті фрази, він весь час вказував рукою на ліс.

- Виявляється, вас все ще розшукують, - сказала леді Джейн, уважно вислухавши старого. - Я звеліла випустити ваших коней на відстані

двох днів шляху, але солдати мабуть запідозрили, що я приховую втікачів-безбожників, адже про мене йде слава, як про відьму! - Вона

посміхнулася. - Я заслуговую цього прізвиська куди більше, ніж ті бідолахи, яких зрідка ловлять і спалюють на багаттях.

- Нас можуть знайти?

- Я вас сховаю. Ви не перші, кого мені доводиться рятувати від гніву фанатиків. Старий Кен вас проводить.

Вона щось сказала слузі, і той посміхнувся і радісно кивнув. Корум і Джері пішли за ним на горище, де слуга відсунув фальшиву стіну

і жестом запросив їх пройти в крихітну кімнатку. Незважаючи на задуху і темряву тут можна було навіть прилягти на підлогу, щоб

відпочити.

Трохи пізніше почувся стукіт чобіт, скрип сходинок. Двоє друзів притиснулися спинами до фальшивої стіни, так що солдати, які її

вистукували, не помітили нічого підозрілого. Вони перемовлялися хрипкими втомленими голосами, немов не припиняли пошуки з тих самих

пір, як Корум і Джері втекли з міста.

Кроки віддалилися, голоси затихли в подалі… Дзвін упряжі, стукіт копит по гравію… Тиша.

Фальшива стіна від’їхала убік, і Кен, широко посміхаючись, підморгнув вадагському принцу. Корум вибрався зі схованки, обтрушуючи