Повелителі мечів

небувалого розквіту, в іншому - гине, поступаючись місцем мабденській. У мультивсесвіті все можливо.

- Я захоплююся твоїми знаннями, Джері-а-Конел. Мандрівник засунув руку за пазуху і дістав звідти чорно-білого кота. Базиліо замугикав, випустив кігті, струснув крилами і всівся на плече вічного мандрівника, який сумно вимовив:

- На жаль, знання мої - неповні, спогади - уривчасті.

- Але ж ти чудово знайомий зі світом, в який ми потрапили!

- Це тому, що я живу в ньому навіть зараз - щоправда, в іншому вигляді і під іншим ім’ям. Бачиш, такого поняття, як “час”, взагалі

не існує. Я пам’ятаю своє майбутнє і минуле, знаю про деякі свої інкарнації. Я займаю тут високе положення в суспільстві, служу людині на Каракулевому скакуні. Всі вважають його великим героєм, але я думаю, він, як і ти, воліє війні мир. Така доля Вічного Воїна!

- Замовкни! - Швидко сказав Корум. - Я не хочу говорити на цю тему!

- Я тебе прекрасно розумію.

Стемніло. Вони зупинилися на нічліг, розсідлали коней. Вдалині зрідка чувся стукіт копит: мабуть, солдати все ще шукали втікачів.

Вранці два мандрівники продовжили шлях і незабаром опинилися перед величезним полем конюшини. Накрапав дрібний дощ, приємно холодячи

розпашілі обличчя.

- Праворуч від нас - одразу за полем - знаходиться Варлеггон, - повідомив вічний мандрівник. - Зліва - невеликий ліс. Якщо ти

придивишся, то побачиш, як з глибини його піднімається легкий димок. Сподіваюся, скоро ми зустрінемося з леді Джейн.

Джері і Корум поскакали по звивистій стежці. Через деякий час з’явилися навстіж розкриті погнуті залізні ворота. Двоє друзів спішилися, і, взявши коней за вуздечку, пішли по доріжці, усипаній гравієм.

За першим же поворотом вони побачили триповерховий кам’яний будинок з черепичним дахом, п’ятьма камінними трубами, візерунчастими

вікнами і невеликими дверима, звідки, помітивши незнайомців, назустріч їм вийшли два літніх чоловіки, одягнені у шкіряні штани і

хутряні куртки. Джері заговорив з ними на їх мові, в якій прослизали спотворені вадагські слова, після чого один з старих повів

коней на конюшню, а другий повернувся в будинок.

А потім у дверях з’явилася дивовижної краси стара жінка з сивим хвилястим волоссям, одягнена в ясно-блакитне шовкове плаття із

золотою вишивкою на подолі і широких рукавах. Вічний мандрівник щось сказав їй, а вона посміхнулася і відповіла на чистій вадагській