Повелителі мечів

***

Воїни поставили поруч з дошкою велику жаровню, повну розпеченого вугілля, на якій лежали усілякі інструменти.

Знаряддя тортур, подумав Корум. Як може раса, яка створила їх, вважати себе розумною?

Гландит-а-Край взявся за дерев’яну ручку довгого залізного прута і став поволі повертати його в різні боки, дивлячись на розпечений

наконечник.

- Оком ми закінчимо і з ока почнемо, - задумливо мовив він. - Скажімо, з правого.

На щастя, Корум нічого не їв ось уже кілька днів. Нудота підкотила до його горла, рот наповнився гіркою слиною. Гландит повільно

наближався, тримаючи прут в правій руці. Залізо димилося в прохолодному нічному повітрі.

Корума кидало то в жар, то в холод. Він спробував викинути з голови всі думки, сконцентруватися лише на своєму другому зорі. Світ

немов розколовся на дві частини: Корум бачив одночасно уривчасті картини іншого виміру і підпливаючий до нього розпечений залізний

наконечник…

… Який доторкнувся до його повіки.

Корум закричав. Біль пекучим батогом вдарила по обличчю, паралізувала тіло.

Він почув сміх мабденів, важке дихання Гландит-а-Края…

… І знепритомнів.

***

Корум блукав по вулицях дивного міста. У запліснявілі стіни високих будівель, побудованих, здавалося, зовсім недавно, в’ївся бруд.

Йому все ще було боляче, але відчуття його притупилися. Жіночий голос окликнув його з балкона.

Корум підняв голову і побачив свою сестру, Фолінру. Подивившись на його обличчя, вона страшно закричала.

Він спробував доторкнутися до правого ока. Щось заважало йому.