Повелителі мечів

- Ти бачиш реальну, але короткочасну сцену. Хаос захоплюється своїми творіннями, які швидко йому набридають, тому що Повелителі

Мечів не люблять ні порядку, ні сталості. Існування для них - це гра, в якій вони шукають все нові і нові відчуття. Природно, їм може

прийти в голови таке, що й нас з тобою приведе в захват.

Травичка зеленіла на сонці. Дув лагідний вітерець. Будинок селянина виглядав дуже затишним.

Джері насупився.

- Але може, тут я помилився. Можливо ми непомітно для себе покинули вимірювання Хаосу…

Вітер посилився. Земля пішла брижами, немов вода. Дерев’яний будинок перетворився на пляму слизу. На дзеркальній поверхні полів

розцвіли латаття.

- Як легко повірити в те, у що хочеться вірити, - сумно сказав вічний мандрівник. - Як просто обманутися!

- Нам необхідно вибратися звідси, - тривожно сказав Корум.

- Яким чином? Я можу лише змінювати напрямок польоту; на інші паси пульт не реагує з тих самих пір, як ми опинилися в світі забуття.

- Ти хочеш сказати, нами керують?

- Так. Причому необов’язково усвідомлено. - Обличчя вічного мандрівника зблідло, руки тремтіли від напруження. Базиль притиснувся до

його шиї, немов шукаючи розради і захисту.

На горизонті з’явилася сіро-зелена хмара, в якій плавало щось схоже на гігантські гниючі овочі. Поступово вони придбали обриси крабів і омарів,

невпинно повзаючих взад і вперед.

- Дивіться, острів! - Вигукнула Раліна.

У центрі хмари височіла скеля, а на її вершині стояв гігантський замок червоного кольору. Він струменів, як вода, якій незрозумілим

чином вдавалося зберігати постійну форму. У повітрі з’явився смутно знайомий солонуватий запах. Джері відвернув корабель, але замок

знову виник на його курсі, і скільки б вічний мандрівник ні змінював напрямок, острів весь час опинявся попереду.