Повелителі мечів

різних обличчях, то не завжди впізнають один іншого. На Ерікезе ж лежить вічне прокляття: він пам’ятає всі свої інкарнації - і

минулі, і майбутні. Твоє щастя, Корум, що тебе минула ця чаша. - Вадагський принц затремтів.

- Замовкни! Я нічого не хочу знати!

- А кохана у Вічного Воїна теж одна? - Запитала Раліна. Коли ти… - Маркграфиня Алломглільска не встигла закінчити свою

думку. На золотому помості розігралася нова сцена.

***

Людина з дорогоцінним каменем, пульсуючим чорним світлом в центрі лоба, опустила забрало на змучене, спотворене болем, мокре від поту обличчя. У шоломі, як у дзеркалі, відбивалася група вершників у масках різноманітних тварин: свиней, козлів, баранів, собак.

Розігралася кривава битва. Вершники в звіриних масках значно перевершували чисельністю воїнів у дзеркальних шоломах, один з яких

(може, той самий, з коштовним каменем у лобі) тримав у руці короткий жезл, що випускав різнокольорові промені. Побачивши його,

нападники в страху відступили, але потім знову кинулися в бій.

Бій розгорівся з новою силою.

І знову спалахнуло золоте світло.

***

- Хокмун, - прошепотів Джері. - Рунний посох. Ти бачив сам себе, Корум, вірніше, три свої інкарнації. Я ніколи раніше не думав, що

це можливо.

Корума трясло, як у лихоманці. Невже доля буде так безжальна до нього? Він не хотів вірити Джері-а-Конелу.

- Як це так? - Продовжував шепотіти вічний мандрівник. - Що означають бачені нами картини? Чому нам їх показали? Може, нас чекає

невідома небезпека?

Шторки темряви почали змикатися: від золотого полотна залишилась вузька смужка світла, яка поступово зникла. Запала непроглядна

темрява. Голос Джері звучав здалеку, немов супутник героїв розмовляв сам із собою.