Повелителі мечів

ЗАМОК НА КРОВІ

- Звичайно, це - королівство Мабельрода! - Вигукнув Джері, дивлячись на дивних напівзвірів-напівптахів, що кинулися навздогін за

повітряним кораблем, але швидко відстали.

- У мене паморочиться голова, - сказала Раліна. - Мені здається, я сплю.

- І бачиш сон, який сниться Богу, - похмуро відповів Джері.

У Корума боліла голова, ковток стояв у горлі. Якісь туманні спогади ятрили його душу; до нього долинали чиїсь невиразні голоси.

Озираючись по сторонах, він запитав Раліну:

- Чуєш?

- Про що ти, Корум?

- Хтось розмовляє. От тільки слів не розібрати.

- Візьми себе в руки! - Різко сказав Джері. - Не вір своїм почуттям у царстві Хаосу. Вони обдурять тебе. У цьому світі реальні ти,

Раліна і я, та й то кожному з нас необхідно переконатися, що його співрозмовник саме той, за кого він себе видає.

- Ти хочеш сказати, демони можуть прийняти вигляд тих, кого я люблю? - Недовірливо запитав Корум.

- Не тільки можуть, але й обов’язково приймуть, якщо їм надасться така можливість.

Величезна хвиля котила на повітряний корабель. Вона прийняла форму гігантської руки. Стиснулася в кулак. Замахнулася і… зникла. -

Джері гарячково водив руками над пультом управління.

На сході розгорялася зоря весняного пригожого дня. Поля купалися в легкому тумані, на квітах блищали краплини роси. Під розлогими

деревами стояли коні, на галявині паслися корови. З труби невеликого дерев’яного будинку, пофарбованого білою фарбою, йшов дим. У

дворі свині рили землю. На гілках дубів співали птахи.

- Ніколи не повірю, що мої почуття і зараз обманюють мене, - сказав Корум, дивлячись на мирний пейзаж.