Повелителі мечів

- Слухаю і корюся, мілорде.

- Допоможи шефанго встати, хлопчику. - Хрипкий голос герцога був напрочуд ласкавий. - Нехай він зіпреться на тебе.

Родлік миттєво виконав наказ. Руки в нього були холодні, спітнілий хлопчина явно нервував. Денледіссі очікувально дивилися на свого

ватажка. Гландит-а-Край недбало зняв шолом і труснув брудним звивистим волоссям, змащеним жиром.

Корум теж уважно подивився на червоне обличчя герцога і прийшов до висновку, що в погляді сірих очей проглядав не розум, а непомірна

гордість.

- Навіщо ти знищив всіх вадагів? - Спокійно запитав Принц в Червоній Мантії. - Навіщо, герцог Край?

Здавалося, Гландит здивувався, почувши це питання. Трохи зачекавши з відповіддю, він сказав:

- Невже не знаєш? Ви всі - чарівники, а ми ненавидимо чарівників. Ми зневажаємо вашу зарозумілість. Ми хочемо захопити ваші землі і

ваше майно. Саме тому ми знищили вадагів. - Він посміхнувся. - Але ще не всіх.

Один залишився в живих.

- Ти правий, - відповів Корум. - І цей один помститься за свій народ, якщо йому надасться така можливість.

Гландит відставив ногу в сторону, впершись руками в боки.

- О ні, він не помститься. Його пісенька закінчена.

- Ти кажеш, ми - чарівники. Але ж це неправда.

Наукові знання, другий зір…

- Ха! Я побував не в одному вадагському замку, і бачив багато штуковин, які творять зло. Візьми хоч цей, останній, який ми зруйнували

пару днів тому. Від нього так і несло чарами!

Корум зітхнув.

- Нехай так, не буду сперечатися. Але ж це ще не причина, щоб знищувати нас. Ми не заподіяли мабденам ніякої шкоди. Ми дозволили їм