Повелителі мечів

Другий корабель незграбно розвернувся, і, виляючи з боку в бік, полетів до невеликої бухточки; потім змінив курс і попрямував до

замка Ерорн.

- Він вріжеться зараз прямо в башту, - пробурмотів Джері.

Корум знизав плечима. З деяких пір він ставився до замку своїх предків, як до в’язниці, і перестав вважати його своїм домом.

В останню секунду повітряний корабель пішов на зниження і насилу опустився на галявину перед воротами. З корми його вилася цівка

диму, розтаючи в сірому повітрі. Один за іншим вадаги в повному бойовому озброєнні зійшли на землю. Золоті і мідні кольчуги тьмяно

блищали, конічні срібні шоломи мірно погойдувалися, клинки шпаг загрозливо виблискували.

Корум одразу впізнав капітана корабля.

- Бвудіт! Бвудіт-а-Горн! Мабуть, він потребує нашої допомоги. Підемо, дізнаємося в чому справа.

Джері неохоче пішов за Корум і РаЛіною, що поспішили підійти до воріт замку. Вадагський принц окликнув Бвудіта, але той нічого не

відповів.

- Привіт, Бвудіт! Ласкаво просимо в замок Ерорн!

І знову капітан корабля промовчав.

Відчувши, як а душі його зароджується підозра, Корум мало не вихопив шпагу з піхов, але стримав свій гнів, посміхнувся м розвів руки

в сторони.

- Бвудіт! Це я, Корум!

- Раджу тобі приготуватися до битви, - пробурмотів Джері. - А Раліні краще повернутися додому.

Маркграфиня здригнулася і здивовано подивилася на вічного мандрівника.

- Навіщо? Бвудіт - не ворог нам.

Джері витріщився на неї. Раліна потупилася, повернулася до слухняно пішла в замок.