Повелителі мечів

- Негідник! Тварина! Я завжди підозрював, що ти зрадник! - І з цими словами він зробив випад шпагою. Вістря її пронизало кольчугу і

вп’ялося в тіло Бвудіта. Капітан корабля страшно закричав і впав обличчям на сніг, що тане.

- Отрута ненависті діє швидко, - з гіркотою зауважив Джері, дивлячись, як вадаги накинулися один на одного. Крики люті і відчаю

струсонули повітря, кров струмками полилася на сіру мокру землю.

Цивілізовані мудрі вадаги озвіріли, засліплені жагою вбивства; вони билися, як ворони б’ються за ласі шматочки падалі.

Глава 3

ПОВЕРНЕННЯ ХАОСУ

Незабаром доріжка до замку Ерорн була завалена трупами. Лише четверо вадагських воїнів залишилися в живих. Майже одночасно обернулися

вони до Корум і Джері, який стояв біля воріт. Очі їх шалено блищали.

Корум відчув, як лють затуманила його мозок. Випробовуючи величезне полегшення при думці про те, що більше йому не треба

стримуватися, він пронизливо закричав і кинувся на воїнів, розмахуючи шпагою. Джері-а-Конел не відставав від нього ні на крок.

Удар, другий… вадаги були сильно стомлені, на їх змучених особах застиг безнадійний вираз. Здавалося, вони не спали багато днів.

Але Корум, ні про що не думав, захоплено бився і зупинився лише тоді, коли прикінчив останнього свого супротивника. Принц в Червоній

Мантії важко дихав; він був схожий на розлюченого пса. Раптом до нього долинув якийсь сторонній звук.

Корум обернувся. Джері стояв на колінах перед Бвудіт-а-Горном, з губ якого зривалися тихі стогони.

- Корум… - Вічний мандрівник подивився на вадагського принца. - Він кличе тебе.

Відчуваючи, як лють покидає його, Принц у Червоній Мантії зробив кілька кроків до Бвудіта.

- Я тут, мій друже, - лагідно промовив він.

- Прости мене, Корум. Я боровся, як міг, з тим, що відбувалося в моєму мозку. У мене не вистачило сил впоратися з самим собою.

- Нас всіх охопило безумство, Бвудіт.