Повелителі мечів

- Я б сказав, гірше не буває, але боюся помилитися. - Корум зрозумів, що Джері намагається розвеселити його. Принц в Червоній Мантії спробував посміхнутися, але в нього нічого не вийшло. У боротьбі з самим собою він витратив залишки сил.

- Від будь-якої хвороби повинні бути якісь ліки. -Корум обтер піт з чола тильною стороною долоні. Мені страшно… Я боюся, Джері!

- Ми всі в однаковому становищі, Корум.

- Я боюся, що одного разу вночі вб’ю Раліну. Я дуже цього боюся, Джері.

- Доведеться кожному з нас спати в окремих приміщеннях і замикати їх на ніч. Слуги страждають так само, як ми.

- Знаю.

- Не завадило б і їм теж виділити по кімнаті. Як ти думаєш?

Корум, машинально погладжуючи ефес шпаги, неуважно дивився вдалину.

- Так, звичайно, - невиразно промимрив він. - Піди розпорядись, Джері.

- А ти послідуєш моїй пораді, Корум? Я вже кілька днів намагаюся приготувати одне зілля, яке заспокоїть нас і вилікує від почуття

ненависті. Можливо, ми не зможемо так швидко рухатися, як зараз, але я згоден на все, що завгодно, лише б не відбулася кривава різанина.

- Кривава різанина? ! - Корум зло втупився на чепурний шовковий жилет, який нещодавно викликав його захоплення, а зараз привів у

сказ. І вираз обличчя у Джері було явно глузливим. Яке право він має знущатися над Корумом? - Як ти посмів… - Він змусив себе

замовкнути, розуміючи, що ним знову керує чиясь чужа воля і, насилу впоравшись з люттю, повільно вимовив. - Нам треба покинути замок

Ерорн. Занадто багато злодіянь зробив тут Гландит-а-Край, і мені здається, на цьому місці оселився якийсь злий дух. Кажуть, так буває. - Джері скептично подивився на нього. Корум спалахнув. - Кажу тобі, так буває! - Тупість Джері виводила його з себе.

- Можливо. - Вічний мандрівник почухав перенісся, подивився до сторонах, кліпаючи запаленими очима. - В одному ти правий: нам

доведеться залишити замок Ерорн. Необхідно перевірити, чи не захворів, крім нас, хто-небудь ще. Повітряний корабель… двір… сніг

давно розтанув… Я повинен…

- Він розгублено потер чоло рукою. - Що це я несу? О Боги, до чого я втомився! Треба полетіти до нашого друга, принца Юретта, і дізнатися, як у нього справи.

- Вчора ти пропонував те ж саме.