Повелителі мечів

Єдиними жінками в ньому були дві голі татуйовані дівки, що наливали вино королеві та його придворним. У синцях і подряпинах,

зі скуйовдженим волоссям, вони насилу пересувалися серед одягнених в зброю чоловіків, притискаючи глечики до стегон.

Волосся і бороди воїнів були заплетені в косички. Пахло потом і кров’ю.

Шкіряні куртки скрипіли, кольчуги побрязкували. Зовсім недавно бенкет був у повному розпалі, але зараз слуги прибрали лави і

столи, відтягнули стіл для перепису дворян в кут. Воїни з нетерпінням чекали, коли заговорить їх король.

Кожен з присутніх у залі був воєначальником. Герцоги, графи, генерали зібралися з усіх кінців королівства на цю зустріч. Були тут і

заморські гості, котрі воліли хутра парчевій вадагській одежі: емісари Бро-ан-Мабдена, - скелястого континенту на північному заході,

- колиски людства.

Світло в залізних світильниках, прикріплених до стін, і світло смолоскипів розкидало по всьому залу гігантські тіні, які танцювали на гранітній підлозі.

Очі людей блищали в напівтемряві, немов очі звірів.

Король Лір-а-Брод поклав руки на підлокітники трону і повільно піднявся на ноги. В ту ж секунду п’ять сотень кубків зметнулися на

висоту витягнутої руки, п’ять сотень воїнів крикнули в одне горло:

- ЛІР - ЦЕ ДЕРЖАВА!

- А держава - це Лір, - механічно відповів король на тост, піднятий на його честь. Він знову обвів поглядом зал і довго дивився на

голих дівчат, немов не розуміючи, що вони тут роблять.

Придворний з сірими вицвілими очима, нездоровим кольором обличчя, густими чорними волоссям вийшов з натовпу і, вишкіривши зуби у

вовчій усмішці, зупинився перед похмурою вартою. На голові у нього був шолом з крилами, оздоблений золотом, на плечах висіла

величезна вовча шкура. Відразу відчувалось, що цей чоловік, який виглядав більш велично, ніж король, звик наказувати.

Лір-а-Брод насупився, губи його заворушилися.

- Герцог Гландит-а-Край?