Повелителі мечів

- Джері з’їв все до крихти, поправив рушник і з насолодою відкинувся на спинку крісла.

- Ти загадав загадку і не спромігся дати на неї відповідь, - похмуро сказав Белдан.

- Не гнівайся. Я не збираюся над вами жартувати і зараз все поясню.

Справа в тому, що я не зовсім звичайний мандрівник - я мандрую по вимірах простору-часу. Така в мене доля. Я не пам’ятаю, коли

народився. Я знаю, що ніколи не помру. Моє ім’я часто змінюється. На питання “звідки я”, можу лише відповісти, що я - з Танелорна.

- Але Танелорн - неіснуюче казкове місто! - вигукнув Белдан.

- Кожен світ - казка для іншого світу. А Танелорн, якщо як слід пошукати, можна знайти на будь-якому з них.

- Значить, ти не займаєшся нічим певним? - запитав Корум.

- Колись я писав вірші, складав музику. Але моє основне заняття - бути супутником героя. Я багато мандрував під різними іменами і в

різних обличчях. З Ракшіром-лучником ми бродили по Кселерансу, де шлюпки плавають по небу, немов по морю; із Еріком з Мельнібоне

відвідали царство Мертвого Бога; з Асквіолем із Помпеї досліджували глибини Всесвіту, де відстані в космосі вимірюються світловими

роками між галактиками; із Хокмуном з Кельна був у Лондрі, жителі якої носять на обличчях звірині маски, вкриті коштовним камінням.

Я дізнався, що часу не існує, а простір - не більше ніж ілюзія.

- А Боги? - Запально вигукнув Корум.

- Мені здається, ми самі їх створюємо. Варвари придумують Богів неосвічених, щоб пояснити, чому гримить грім; мудреці - Богів

всемогутніх, щоб не ламати голову над абстракціями. Багато хто говорить, що Боги не можуть існувати без смертних, а смертні - без

Богів.

- І тим не менше від Богів залежать долі смертних, - сказав Корум.

- А хіба від смертних не залежать долі Богів?

- Ти переконався в цьому на власному досвіді, - шепнув Белдан на вухо вадагському принцу.