Повелителі мечів

- Твоя гостинність нагадує прийом, наданий мені в Каленвірі…

- Ти прийшов з Каленвіра?

- Я там був. Але якщо мені не вдалося присоромити вас і цим порівнянням…

- Прости нас, чужинець, - сказала Раліна. - Ходімо до палацу. Стіл накритий, і я накажу принести тобі зміну одягу, білизну та

рушники.

Вони повернулися у велику залу, і Джері-а-Конел з цікавістю подивився по сторонах.

- Дуже затишно, - заявив він і, нітрохи не соромлячись, стягнув з себе мокрий костюм, а потім роздягся догола і чомусь почухав носа.

Насухо витершись рушником, Джері відмовився від білизни та одягу, загорнувся в інший рушник, сів за стіл і накинувся на їжу,

запиваючи її вином. - Коли мій костюм висохне, - оголосив він слугам, - тягніть його сюди. У мене погана звичка - я ношу тільки своє. Коли будете сушити капелюх, потрудіться відігнути поля наступним чином… - І він пустився в довгі пояснення, а закінчивши наставляти

слуг, повернувся до Корума, весело посміхаючись. - Як же тебе звуть у цій точці простору-часу, друже мій?

Корум насупився.

- Пробач, я тебе не розумію.

- Що тут незрозумілого? Я хочу дізнатися твоє ім’я, яке змінюється так само часто, як моє. Іноді ти про це знаєш, а я ні, а іноді -

навпаки. У рідкісних випадках ми є однією і тією ж особою, вірніше її аспектами.

Корум похитав головою. Незнайомець явно був божевільним.

- Ось, наприклад, - продовжував Джері, з жадібністю уплітаючи страву з морських водоростей, - моє ім’я і Темерас, і Джермес. Зрідка я - герой, але як правило, я - супутник героя.

- Твої слова загадкові і туманні, лицар, - м’яко сказала Раліна. - Боюся, принц Корум нічого не зрозумів, та й я не здогадуюся, про

що ти говориш. Джері посміхнувся.

- Ах! - Вигукнув він. - Значить, я потрапив у такий час, де герой знає тільки про одне своє життя. Тим краще для нього: не так вже

це й приємно - пам’ятати всі свої інкарнації. Принц Корум - мій старий друг, хоч він мене і не візнав. Ну добре, нічого страшного.