Повелителі мечів

- Ти не з Лайвм-ан-Еша? - Запитала Раліна, непомітно підійшовши до Корума.

- Я звідусіль і нізвідки. Я той, хто ти побажаєш, і ніхто. І тим не менше я не той, за кого ти мене приймаєш, а саме, - не твій

ворог. Я змок з голови до ніг і вмираю від холоду і голоду.

- Як ти міг “випадково забрести” в замок Мойдель, якщо дамба зараз затоплена припливом? - Запитав Белдан. - Він подивився на Корума.

- Я вже задавав йому це питання, але не отримав відповіді.

Невідомий співрозмовник щось пробурмотів.

- Що ти сказав? - Перепитав Корум.

- Чорт би вас всіх побрав! Не дуже-то приємно кричати на весь світ, що тебе зловили як рибу! Я був частиною улову. Мене притягли

сюди в риболовецькій сіті і викинули назад у море. Я доплив до вашого ідіотського острова, виліз на вашу дурну скелю, стукаю у ваші

дурні ворота, а зараз стою, замерзлий, і пояснююся з дурнями! Невже в замку Мойдель ніколи не чули про милосердя?

Корум, Раліна і Белдан оніміли від здивування, але тепер вони більше не сумнівалися, що незнайомець не був шпигуном. Раліна зробила

знак воїнам, ворота прочинилися, і в прохід прослизнула витончена фігура в дивному костюмі, в крислатому капелюсі, з якої струмками

текла вода, і з мішком за плечима.

Незнайомець був відносно молодий, і, незважаючи на досить жалюгідний вигляд, володів привабливою зовнішністю, а в очах його

світилися розум і якась зневажлива зарозумілість.

- Джері-а-Конел, до ваших послуг, - сказав він і вклонився.

- Як тобі вдалося зберегти капелюха, якщо ти довгий час плив морем? - підозріло запитав Белдан. - І мішок? - Джері-а-Конел підморгнув.

- Я ніколи не розлучаюся зі своїм капелюхом і дуже рідко з мішком. Вічні мандрівники, подібні мені, дорожать тим небагатьом, що

мають, і не втрачають ні за яких обставин.

- Значить, ти - вічний мандрівник? - Запитав Корум. Джері-а-Конел нетерпляче пересмикнув плечима.