Повелителі мечів

Корум незрячим поглядом дивився в келих, то мнучи пов’язку на оці Рінна, то розглядаючи руку Кулла, згинаючи її шість пальців, немов

дивуючись, що вони слухняні його волі.

Раліна напружено прислухалася. Белдан про щось невиразно запитав. Стук припинився. До неї долинули уривки розмови. Настала

тиша.

Юнак повернувся в зал і звернувся до маркграфиня:

- До нас гість, - коротко доповів він.

- Звідки?

- Каже, він - мандрівник, який потрапив в біду і потребує даху над головою.

- Пастка?

- Не знаю.

Корум підняв голову.

- Чужинець?

- Так, - відповів Белдан. - Можливо, шпигун Гландита. Корум піднявся на ноги, похитнувся і вхопився за край столу.

- Треба йти. - Раліна тривожно подивилася на нього.

- Може, краще залишишся…

- Не турбуйся. - Корум провів рукою по обличчю, глибоко зітхнув і твердим кроком вийшов із залу.

Він не встиг підійти до воріт палацу, як стукіт відновився.

- Хто ти? - Крикнув Корум. - Навіщо прийшов в замок Мойдель?

- Я - Джері-а-Конел, мандрівник, і забрів сюди зовсім випадково. Я буду дуже вдячний, якщо ти нагодуєш мене і дозволиш провести

одну ніч під твоїм дахом.