Повелителі мечів

Коні остаточно заспокоїлися, відчувши, що повертаються додому, і поскакали галопом. Невдовзі двоє закоханих в’їхали в навстіж

розчинені ворота, за якими їх чекали збуджені воїни на чолі з Белданом.

- Я вирішив, що Гландит знайшов собі нового союзника, - схвильовано сказав юнак.

- Незрозуміло, чому він пішов, не зруйнувавши замку.

- Це був Блукаючий Бог, - заспокоїла його Раліна, легко зіскакуючи з сідла. - Він прийшов сюди у своїх справах.

Белдан з полегшенням зітхнув. Разом з усіма мешканцями замку Мойдель він чекав нападу варварів і готувався до нього. Можливо, не

даремно.

Рано чи пізно Гландит-а-Край виступить у похід, і на цей раз за його спиною стоятимуть не забобонні варвари, а готові до всього

денледіссі. До захисників замку дійшли чутки, що, зазнавши фіаско, Гландит в люті повернувся в Каленвір і зажадав у Лір-а-Брода мало не армію, щоб знищити ненависного йому шефанго. Якщо герцог Край отримає в своє розпорядження кораблі і нападе на острів і з суші, і з

моря, він зітре замок Мойдель з лиця землі.

Сонце хилилося до заходу, коли слуга доповів, що їсти подано. Корум, Раліна і Белдан всілися за стіл, накритий у великій залі

палацу. Вадагський принц майже не доторкався до різноманітних страв, але рука його часто тяглася до глека з вином. Похмурий настрій

Корума подіяв на Раліну і Белдана, і всі троє мовчали, навіть не намагаючись завести хоч якусь розмову.

Так минуло дві години. Корум наливав собі келих за келихом.

Раптово Белдан підняв голову. Раліна насупилася, почувши незрозумілі сторонні звуки. Корум, думаючий гіркі думи, нічого не бачив і

не чув.

Хтось наполегливо стукав у ворота замку. Почулися голоси; стукіт на мить припинився, але потім пролунав з новою силою.

Белдан встав з-за столу.

- Піду подивлюся, в чому справа. - Раліна кинула на Корума швидкий погляд.

- Я залишуся.