Повелителі мечів

На блакитному небі сяяло золоте сонце. Дув м’який теплий бриз.

- Значить, у нас ніколи не буде спокою?

- Чому ж? У будь-якій битві є хвилина спокою, Раліна. Давай насолоджуватися нею і забудемо про все погане. Думаю, ми це заслужили.

- Який ти в мене розумний! - У голосі Раліни вперше за багато днів прослизнули жартівливі нотки. - Виявляється, любов і спокій куди

краще заслужити, ніж отримати їх у спадок!

Корум розсміявся і обійняв її.

Сонце піднімалось до зеніту. Його промені падали на око Рінна і руку Кулла, що виблискували, як рідкий вогонь. Але Раліна не бачила

цього, тому що заснула в обіймах Корума.

Замок Мойдель був зовсім близько.

Зелені пагорби виділялися на тлі ласкавого блакитного моря; палац з білого мармуру виблискував і переливався. Приплив затопив дамбу.

Корум подивився на спляче обличчя Раліни, посміхнувся і погладив її по волоссю.

Він побачив берег Бро-ан-Вадага і величний ліс, який більше не таїв небезпеки.

Він перевів погляд на безхмарне небо.

Він сподівався, що хвилина спокою буде довгою.

КНИГА ЧЕТВЕРТА

В ЯКІЙ ПРИНЦ КОРУМ ЗУСТРІЧАЄ ПОЕТА, ВИСЛУХОВУЄ ПЕРЕДБАЧЕННЯ І ПОДУМУЄ ПРО ПОДОРОЖ

Глава 1

ТЕ, ЩО БЛУКАЮЧИЙ БОГ ВИКИНУВ ЗА НЕПОТРІБНІСТЮ

Блакитне літнє небо здавалося темно-синім, відбиваючись у глибокому морі; сонце визолотило листя на деревах, зігріло зелені схили

пагорбів і розплескалось об палац, що стояв на вершині гори. У палаці жили двоє закоханих: Корум Джайлін Ірсі, Принц у Червоній Мантії і маркграфиня Алломглільска, Раліна Мойдель.