Повелителі мечів

- Здатність любити дає тобі силу, принц Корум.

- А здатність ненавидіти?

- Вона управляє цією силою. - Повелитель Закону насупився. Корум подивився на нього.

- Ти засмучений, незважаючи на те що здобув перемогу, лорд Аркін? Скажи, ти завжди сумний? - Аркін здивовано звів брови.

- І знову ти правий, Принц у Червоній Мантії. Я дійсно засмучений. Я сумую за вадагами, і скорбота моя не менша твоєї. Я сумую за бурою людиною з Лаара, якого вбив твій ворог, Гландит-а-Край.

- Він був добрим товаришем, - сказав Корум. - А Гландит все ще сіє смерть на Бро-ан-Вадазі?

- Так. Думаю, ти ще не раз з ним зустрінешся.

- Я вб’ю його.

- Можливо.

І Повелитель Закону, лорд Аркін, зник. На мить усе заволокло туманом.

***

Корум зі шпагою в руці стояв перед низькими химерної форми дверима особняка Шуля. Позаду Корума рослини в пишному саду витягали

стебла, як шиї, і пили крапельки дощу. Небо хмурилось.

Дивна тиша панувала в похмурому будинку, але Корум, не вагаючись, увійшов до нього і побіг по звивистих коридорах.

- Раліна! Раліна! - Як би голосно він не кричав, голос його звучав приглушено. - Раліна!

Раптово він почув знайомий голос. Шуль.

- Шуль! Де ти?

- Принц Шуль. Як легко знущатися над Богом, якого перемогли могутні вороги! - Корум увійшов в невелику кімнату і побачив чаклуна,

лежачого на ліжку. Тіло його було висохлим і слабким, але в очах як і раніше світилося зарозумілість. - Ти прийшов мучити мене, знаючи, що я позбувся своєї сили, - продовжував Шуль. - Так завжди буває, коли відходить колишня слава!

- У тебе ніколи не було своєї сили, Шуль. Аріох давав її тобі, щоб гратися з тобою, як кішка з мишкою.