Повелителі мечів

- Мовчи! - Верескнув чаклун. - Мене не обдуриш! Аріох підло помстився мені, тому що я - самий могутній з усіх Богів!

- Кажу тобі, ти користувався лише частинкою сили Валета Мечів. Зараз він позбувся влади над П’ятьма Вимірами. Ти сам дав хід подіям,

які призвели до його вигнання! Ти хотів поневолити Аріоха і велів мабденам вкрасти його серце.

Їм це не вдалося. Тобі не слід було посилати з цим дорученням мене, Шуль, тому що я досяг успіху, а в результаті ти перетворився на

жалюгідного і безпорадного старого.

Чаклун заплакав. Голова його безпорадно тряслася.

- Де Раліна, Шуль? Якщо ти заподіяв їй зло…

- Заподіяв їй зло? - Ідіотський сміх зірвався з потрісканих губ. - Я заподіяв їй зло? Вона так мене відметелила, що я не можу встати

з ліжка! Відвези її куди хочеш, тільки швидше! Вона хоче мене отруїти!

- Де Раліна?

- Я зробив тобі такий цінний подарунок. Нову руку. Нове око. Ти був би калікою, якби я не пошкодував тебе. Невже ти відплатив мені

злом за добро? Я знаю…

- Твій “цінний подарунок”, Шуль, скалічив мою душу! Де Раліна?

- Обіцяй, що не заподієш мені шкоди, тоді скажу.

- З якого дива я буду бруднити руки об таку руїну, як ти? Говори!

- Дійдеш до кінця коридору, піднімешся по сходах і побачиш кімнату.

Вона там закрилася. Я б зробив її своєю дружиною. Це таке щастя - бути коханою Бога! Безсмертя! Але вона…

- Значить, ти хотів обдурити мене!

- Бог нікому не зобов’язаний давати звіту в своїх діях! - Корум вибіг з кімнати Шуля, перестрибуючи через сходинки, піднявся по сходах

і, трохи захекавшись, постукав у двері ефесом шпаги.