Повелителі мечів

- Раліна!

- Значить, твоя сила повернулася до тебе, - почув він її слабкий голос. Більше тобі не вдасться обдурити мене, Шуль. Я і зараз

відрізню тебе від Корума, як ти не прикидайся. Навіть якщо Корум загинув, я не віддамся нікому іншому…

- Раліна! Це я! Шуль безпорадний! Валет Мечів відправився у вигнання, а разом з ним зникла і сила Шуля.

- Правда?

- Раліна, відкрий!

Він почув звук відсування засуву, побачив перед собою маркграфиню Мойдель. На її стомленому обличчі можна було побачити сліди

страждань, але для Корума не існувало на світі жінки прекрасніше. Вона подивилася йому в очі, і вони засвітилися любов’ю. Потім Раліна

зомліла.

Корум взяв її на руки і почав спускатися сходами. Біля дверей Шуля він затримався.

Чаклуна в кімнаті не виявилося.

Запідозривши недобре, Корум побіг по звивистих коридорах.

Шуль дріботів по стежці саду. Тоненькі ніжки з труднощами несли його старе тіло. Озирнувшись, він побачив Корума з Раліною на руках,

заверещав від жаху і пірнув у кущі.

Почувся чавкаючий звук. Шипіння. Протяжний схлип.

Корума трохи не вирвало. Рослини Шуля харчувалися в останній раз.

Ледве тримаючись на ногах, він йшов по стежці, ухиляючись від любовних обіймів квітів і виноградних лоз.

Показався берег. По гладкій поверхні моря розмірено стукали краплі дощу. На горизонті небо очищалося від хмар.

Корум зійшов на причал, дбайливо поклав Раліну на дно невеликого бота, відв’язав його і підняв вітрило, тримаючи курс на замок

Мойдель.