Повелителі мечів

тремтячим голосом, не в силах удержатися від сліз, що котилися по його щоках:

- Про тих, хто лижуть дупи шефанго!

Ватажок мабденів посміхнувся, опустив сокиру і несподівано вдарив бронзовим руків=ям в живіт жертви, яка, зігнувшись, впала навпіл від страшного болю.

Вперше в житті Корум став свідком подібної жорстокості. Він дивився, як мабденські воїни зв’язали полонених і, кинувши їх на землю,

прийнялися колоти кинджалами і палити розпеченим залізом.

Начальник загону стояв осторонь, дивлячись на тортури, слухаючи стогони і крики приречених.

- О, душі ваші пом’януть мене, коли разом з демонами шефанго піддадуться страшним мукам в Ямах Собаки! - вигукнув він. - О, вони

пом’януть повелителя денледіссі, герцога Гландит-а-Края, фатальну долю всіх шефанго!

Корум спробував розібратися в значенні слів, половину з яких він не зрозумів. “Шефанго” могло означати спотворене вадагське

“сефано”, тобто “негідник”. Але чому варвари називали себе “денледіссі”, майже напевно спотворене “донледіссі”, в дослівному перекладі

- “вбивці”? Може, вони пишалися умінням убивати? І чи всіх своїх ворогів мабдени, які поза всякими сумнівами ворогували між собою,

називали “шефанго”?

Корум здивовано похитав головою. Він знав поведінку багатьох тварин, але поведінка мабденів поставила його в глухий кут. Втім, йому не особливо хотілося вникати в їх вдачі і звичаї, про які він, при всьому бажанні, не міг судити неупереджено. Знизавши плечима, Корум

пришпорив коня і поскакав у глиб лісу.

Напевно, подумав він, мабдени пройшли шлях еволюції і регресу значно швидше, ніж будь-які інші раси. Можливо, зараз по землі бродять

зійшлі з розуму особини, що залишилися в живих після загибелі цивілізації. У цьому, і тільки в цьому випадку ставало зрозуміло, чому

вони знищували один одного, подібно скаженим лисицям.

Бажаючи якомога швидше потрапити в замок Крачило, молодий принц поскакав галопом. Принцеса Лорім, що жила по сусідству зі стадами

мабденів, зуміє відповісти на всі його питання.

Глава 4