Повелителі мечів

- Повелитель! Ми покірні твоїй волі! Ми покірні волі Кулла!

- Я хочу вийти звідси, - сказав Корум, вказуючи на залізну двері темниці.

- Чи нагородиш ти нас, Повелитель?

- Як?

- Чужими життями. Нам не треба іншої нагороди. - Корум судорожно зітхнув.

- Добре.

Чотири істоти зметнулися, як один, і залізні двері звалилася від страшного удару. Чотири істоти в плащах з капюшонами - справжні

шефанго, розміреним кроком йшли по вузькому коридорі.

- Змій, - пробурмотів Ганофакс. - На ньому можна втекти.

- Який ще змій? - Здивовано запитав Корум.

- Мій шовковий змій. Він витримає нас обох. Вони піднімалися по сходинках сходів слідом за шефанго, від яких виходило відчуття такої

внутрішньої сили, що мороз пробігав по шкірі. Дорогу їм перегородили ще одні двері, але і вона звалилася в кілька секунд. В очі

Корума вдарило яскраве сонячне світло.

Вони стояли у внутрішньому дворі палацу. Воїни кинулися до них з усіх боків, і по їхніх обличчях можна було зрозуміти, що на цей раз

вони не пощадять ні Корума, ні Ганофакса. Потім Рага-да-Кета побачили нерухомі фігури з серпами в руках і зупинилися.

Серпи блиснули, відображаючи сонячне світло. Голосно закричавши, воїни відступили.

Чотири істоти в плащах з капюшонами почали свою страшну косовицю. Вони ревіли. Рев їх зливався з передсмертними криками воїнів.

Серпи піднімалися й опускалися, зносячи голови з плечей.

Відчуваючи, що його зараз вирве, Корум біг слідом за Ганофаксом по залах палацу. Ганофакс різко зупинився біля невеликих дверей.

З двору продовжували доноситися крики розпачу, які перекривав рев шефанго.