Повелителі мечів

Лежачи на спині, Корум побачив на мить блакитне небо, а потім плита встала на місце, і він опинився в непроглядній темряві наодинці

зі звіром, який хрипів неподалік. Корум міцно стиснув ефес шпаги і приготувався захищатись.

Хрипіння затихло. Настала мертва тиша. Її порушив якийсь шиплячий звук. Корум побачив іскру. Іскра перетворилася на вогник. Вогник

з’явився на гноті, який горів в глиняній мисці, заповненій до країв маслом.

Глиняну миску тримала чиясь брудна рука. Брудна рука належала оброслій волоссям суті, очі якої гнівно виблискували.

- Хто ти? - Запитав Корум.

Незнайомець пирхнув і поставив саморобну лампу в невелику нішу. Корум побачив підлогу, покриту брудною соломою, на якій валялися

глечик і тарілка.

Пахло екскрементами.

- Ти мене розумієш? - Знову запитав Корум стародавньою надрагською.

- Припини базікати, - промимрив незнайомець на розмовній вадагській мові, явно не сумніваючись, що Корум не зрозумів жодного слова.

- Скоро ти станеш таким же, як я.

Корум промовчав. Він вклав шпагу в піхви і пройшовся по камері. Нагорі хтось ходив по кам’яних плитах двору. До Корума долинали

збуджені істеричні голоси Рага-да-Кета.

Незнайомець нахилив голову й прислухався.

- Ось воно що! - Він втупився на Корума, посміхаючись у весь рот. - Ти прикінчив цю боязку тварюку? Вважай, я почав ставитися до

тебе з повагою. Втім, ненадовго. Скоро тебе страчують. Хотів би я знати, якою смертю!

Корум продовжував мовчати, роблячи вигляд, що нічого не зрозумів. Було чути, як нагорі прибирають трупи, тягнучи їх по кам’яних

плитах. Поступово голоси Рага-да-Кета стихли.

- Паноптикум. - Незнайомець знову посміхнувся. - Люблять вони вбивати нишком. Цікаво, як від тебе намагалися позбутися? Отруїти