Повелителі мечів

- Не знаю. У мене не було нагоди пересвідчитися в його правоті. - На обличчі Ганофакса з’явився заклопотаний вираз.

- Я думав, смертним не дано користуватися такою силою. Наслідки…

- У мене не було виходу. Погодившись прийняти подарунок чаклуна, я зв’язав себе по руках і ногах. Тепер мені нічого не залишається, як вдатися до допомоги сил Кулла і Рінна!

- Сподіваюся, ти не забудеш їм нагадати, що я - твій друг, принц Корум.

Від нервового напруження на лобі Корума виступив піт. Він повільно підніс до голови шестипалу руку і підняв пов’язку. В ту ж

секунду він побачив знайому картину. Чорне сонце.

Слабке світло виходило від землі і губилося в чорних хмарах. Чотири істоти в плащах з капюшонами.

На цей раз він придивився до їх облич і закричав від жаху.

Але він не зміг би пояснити причину свого страху.

На картині з’явилася рука Кулла. Чотири голови, як одна, обернулися в її бік. Блискучі очі, здавалося, вп’ялися в Корума,

позбавляючи його життєвих сил. Рука Кулла владно махнула.

Чотири істоти в плащах з капюшонами прийшли в рух. Краєчком вуха Корум чув, як Ганофакс запитав:

- Що відбувається, Корум? Я нічого не розумію. Кого ти викликаєш?

Вадагський принц не міг відповісти. Все його тіло, крім руки Кулла, тремтіло дрібним тремтінням.

Чотири істоти вихопили з під плащів величезні серпи. З трудом рухаючи затерплими губами, Корум сказав:

- Ідіть сюди. Коріться моїй волі.

Розміреним кроком вони підходили все ближче і ближче, немов долаючи невидимий бар’єр. Потім Ганофакс, сам не свій від жаху і

відрази, закричав:

- О Боги! Шефанго з Ям Собаки! - Він сховався за Корума. - Врятуй мене, вадаг!

Хор голосів гучно пролунав із під капюшонів.