Повелителі мечів

хотіли, чи що? Улюблена розвага Темгол-Лепа - підсипати отруту тому, кого він боїться.

Отруїти? Корум насупився і подивився на свою ліву руку. Невже вона знала, що в вино підсипали отруту? Як рука могла жити окремим від

тіла життям?

Корум вирішив порушити своє мовчання.

- Хто ти? - Запитав він по вадагськи. Незнайомець розреготався.

- Значить, ти розумів все, що я кажу! Але ти мій гість, тому відповідай на мої запитання першим. Ти схожий на вадага, а я думав, що

вони давно загинули. Скажи мені, хто ти, і назви своє ім’я.

- Я - Корум Джайлін Ірсі, Принц у Червоній Мантії, останній вадаг на цій землі.

- А я - Ганофакс з Пенгарда: трохи солдат, трохи священик, трохи вчений і трохи… жебрак. Я відправився в подорож з Лайвм-ан-Еша,

країни, яка знаходиться далеко на заході…

- Я знаю, де знаходиться Лайвм-ан-Еш. Довгий час я був гостем маркграфині в замку Мойдель.

- Що? Невже князівство ще існує? Я чув, його давно затопило море.

- Ні. Втім, може, його й не існує більш… але винно не море, а кінські племена, які…

- Великий Урлех! Кінські племена - це щось із древньої історії!

- Чому ти подорожуєш так далеко від батьківщини, лицар Ганофакс?

- Довго розповідати, принц Корум. Аріох, як його тут називають, не дуже-то шанує людей з Лайвм-ан-Еша. Він вимагає, щоб всі мабдени

підкорилися його волі і першим ділом знищили стародавні раси, такі, наприклад, як твоя. Сподіваюся, мені не треба тобі пояснювати, що

мій народ на це не здатний, - ми хочемо жити з усіма в мирі. Коли я був священиком, ми служили Урлеху, васалу Валета Мечів, який все

наполегливіше пред’являв нам свої вимоги і якось раз наказав Урлеху зібрати в Лайвм-ан-Еші військо для битви з морськими мешканцями,

що мешкають далеко на заході. Урлех доручив мені виконати наказ Аріоха, а я чомусь вирішив, що такий наказ міг віддати тільки лже-бог