Повелителі мечів

Домчавши до воріт палацу, кавалькада зупинилася. Всі спішилися, і підоспілі слуги повели довгошиїх звірів у стайні. Широкими

сходами, що налічували близько ста ступенів, Корума провели в невеликий внутрішній двір. Стіни палацу теж прикрашали візерунки з

мозаїки, не такі яскраві, як на кріпосній стіні, але більш вишукані. Золоті, білі і блідо-блакитні малюнки були примітивні, але дуже

красиві і викликали у Корума захоплення.

За першим внутрішнім двором знаходився другий, з фонтанами посередині.

Золоте крісло з конічною спинкою, в оправі з величезних рубінів стояло під парусиновим тентом. Воїни, що супроводжували Корума,

зупинилися, і в ту ж секунду з палацу вийшла непомірно високого зросту персона в високому капелюсі з павиних пір’їн, плащі - також з

пір’я, яке переливалося всіма кольорами веселки, - і в спідниці вільного крою із золотої парчі. Корум зрозумів, що перед ним правитель

міста.

Бурмило і монарх почали розмову, і Корум терпляче чекав, коли вони закінчать, всім своїм виглядом показуючи, що він прийшов з

мирними намірами.

Нарешті, монарх звернувся до Корума з якоюсь фразою, і вадагський принц похитав головою. Король знову заговорив, і з третьої спроби

Корум почув знайому мову.

- Ти - мабден? - Запитав король стародавньою надрагською мовою, яку Корум вивчав у дитинстві.

- Ні, - тут же відповів він.

- Ти несхожий на недрегха.

- Так, я не… недрегх. Звідки ти знаєш про недрегхів?

- Кілька століть тому два недрегхи жили при моєму дворі. Хто ти?

- Я вадаг. - Король задумливо посмоктав губи і голосно прицмокнув.

- Значить, ти - ворог недрегхів?