Розділ «ІІІ Пол»

Енні стояла, спостерігаючи за їх від’їздом і стискаючи рушницю в руці, а потім розвернулася та попленталася до будинку. Почувся стук — Енні поклала рушницю на стіл і попрямувала до кімнати Пола. Він відзначив, що вигляд Вілкс гірший, ніж будь-коли: змучене бліде обличчя, очі не знаходили собі місця.

— Вони повернулися, — прошепотіла вона.

— Не переймайся так.

— Я знала, що всі ці паскудники повернуться. Так і сталося.

— Вони вже поїхали, Енні. Ти їх прогнала.

— Вони ніколи не поїдуть. Хтось їм повідомив, що перед зникненням поліцейський завітав до Леді Дракона. Тож вони поспішили сюди.

— Енні…

— Знаєш, чого вони хочуть? — запитала вона.

— Звісно. Я мав справу з пресою. Вони хочуть ті самі дві речі, що й завжди: аби ти лажанувся під час прямого ефіру та хтось інший платив за їхнє мартіні протягом Щасливої години[163]. Але, Енні, тобі треба заспо…

- Ось чого вони хочуть, — сказала вона та піднесла до чола зігнуті пальці. Потім різко, несподівано сіпнула долоню вниз, і на її обличчі з’явилися чотири криваві борозни. По бровах, щоках і носі заструменіла кров.

— Енні! Припини!

- І ось чого!

Лівою рукою вона шльопнула себе по лівій щоці — так сильно, що залишився відбиток.

- І ось чого!

На праву щоку припав іще сильніший ляпас, навіть бризнули крапельки крові з подряпин від її нігтів.

— ПРИПИНИ! — закричав Пол.

— Ось чого вони хочуть! — закричала Енні у відповідь.

Вона підняла руки до чола та притиснула їх до ран. Пальці почервоніли. Якусь мить вона простягала до нього закривавлені долоні, а потім важкою ходою вийшла з кімнати.

Багато, дуже багато часу спливло, перш ніж Пол знову повернувся до книжки. Спочатку робота просувалася повільно, бо йому не давав спокою образ Енні, яка вишкрібала на обличчі криваві борозни. Пол подумав, що писати все одно не вийде, що робочий день на сьогодні закінчився, але роман знову захопив його, і він провалився крізь діру в папері.

Як часто траплялося останніми днями, він поринув туди з відчуттям блаженного полегшення.