Розділ «ІІ Мізері[70]»

— Я серйозно. Ти врятувала життя не лише мені — якби не ти, Мізері би й досі лежала у своїй могилі.

Тепер Енні сяяла від радості та геть забула про папірець, який тримала в руці.

— А ще ти побачила всі мої вади, допомогла стати на шлях істини. За це я тобі винен набагато більше, ніж чотириста баксів. І, якщо ти не візьмеш гроші, я ображуся.

— Ну, я… гаразд… дякую.

— Це я тобі маю дякувати. Можна поглянути на той документ?

Вона віддала йому папірець без жодних заперечень. То було повідомлення про прострочення заборгованості з оплати податків. Попередження про арешт майна виявилося звичайною формальністю. Пол швидко пробіг очима текст, а потім віддав аркуш Енні.

— У тебе є гроші на рахунку?

Вона відвела погляд і відказала:

- Є трохи заощаджень, але не в банку. Я банкам не довіряю.

— Тут сказано, що на твоє майно буде накладено арешт, якщо ти не погасиш заборгованість до двадцять п’ятого березня. Яке сьогодні число?

Вона насупилася та глипнула на календар.

— Ой, лишенько! Це ж неправильна дата!

Енні відкинула сторінку. Хлопчик на санчатах пропав, і з цього приводу Пол відчув безглуздий жаль. На березневій сторінці білий потічок стрімко прокладав собі дорогу між сніговими заметами.

Вілкс підсліпувато щулилася на календар і зрештою заявила:

— Двадцять п’яте березня — це сьогодні .

«Як пізно, Господи, як пізно, невже стільки часу минуло?» — подумав Пол і сказав:

— Ну звісно, ось чому він сюди приїхав…

«Він же не казав, що вони вже наклали арешт на твоє майно, Енні. Він намагався пояснити, що їм доведеться накласти арешт, як сьогодні до закриття банків ти не розв’яжеш калитку. Власне, чоловік намагався зробити тобі послугу».

— Але якщо ти встигнеш заплатити п’ятсот шість доларів до того…

- І сімнадцять центів, — обурено вставила Енні. — Не забувай про ці кукурікнуті сімнадцять центів.