Розділ «ІІ Мізері[70]»

То що ж далі? Сучка вибралася з могили, а як розвивався сюжет у подальшому? Чи варто Джеффрі та місіс Рамадж розповідати Єну, що Мізері жива? Пол так не вважав, проте не був упевнений. А йому було добре відомо, що невпевненість — це глухий кут у чистилищі, у який потрапляють письменники, що стрімголов кинулися творити, не знаючи до пуття, куди їх заведе обрана дорога.

«Ні, не Єну, — думав Пол, поглядаючи на сарай. — Не Єну, ще не час. Спочатку лікарю. Тому старому засранцю з нескінченними «енками» в прізвищі, Шайнбоуну ».

Думка про лікаря примусила його пригадати зауваження Енні щодо бджоли, і це трапилося далеко не вперше. Коментар час від часу спливав у його пам’яті. «Одна людина з дванадцяти…»

Але щось тут не сходилося. Дві жінки з двох різних містечок, не пов’язані жодними кровними узами, мали однакову, рідкісну алергічну реакцію на бджолину труту — чи таке можливо?

Через три дні після Великої операції з Податкового порятунку Енні Вілкс Пол мирно спочивав по обіді, коли чорнороби з цехів подали сигнал, і неабиякий. Цього разу відбувся не просто спалах, а вибух водневої бомби.

Пол різко сів у ліжку, незважаючи на біль, що пронизав його ноги.

- Енні, - заволав він, — Енні, ходи сюди!

Він чув, як вона перестрибувала по дві сходинки за раз, а потім потупцювала коридором. Перелякана Енні залетіла в кімнату й вирячила на Пола очі.

— Поле! Що сталося? У тебе почалися судоми? У тебе…

— Ні, - відказав він, хоча мозок дійсно проймали судоми. — Ні, Енні. Вибач, якщо я тебе налякав, але ти маєш посадити мене у візок. Їбанутися! Ось воно!

Лайка злетіла з його вуст, перш ніж він устиг опанувати себе, проте це не мало значення — Енні дивилася на нього з повагою, якщо не з благоговійним трепетом. Вона стала свідком п’ятдесятницького вогню[99], який матеріалізувався просто перед її очима.

— Звісно, Поле.

Вона поквапливо пересадила його в крісло та почала котити візок до вікна, проте Пол нетерпляче похитав головою.

— Я недовго, — сказав він. — Але це дуже важливо.

— Це щодо книжки?

— Це і є сама книжка. Помовч, будь ласка, не говори зі мною.

Проігнорувавши друкарську машинку (Пол ніколи не користувався ними, аби робити нотатки), він схопив кулькову ручку та блискавично покрив чистий аркуш кривульками, які не розумів ніхто, окрім нього:

Вони БУЛИ родичами. Вони мали однакову реакцію на бджолиний укус, оскільки БУЛИ родичами. Мізері — сирота, і… здогадайтеся самі! Крихітка Евелін-Гайд була СЕСТРОЮ МІЗЕРІ! Може, лише по одному з батьків. Так буде краще. Хто перший здогадався? Шинні? Ні. Шинні бовдур. Місіс Р. Вона піде до мами Шарл. Е-Г і…

У голові Пола промайнула здогадка, така чудова (принаймні, з погляду сюжету), що він витріщив очі та роззявив рота.

— Поле? — занепокоєно гукнула Енні.