Розділ «ІІ Мізері[70]»

Місіс Рамадж сама н е була готова до виходу у світ у довгій білій н іч н ій сорочці та н іч н ому чепчику з хутра о н датри. Н еприбра н і звивисті стрічки стирчали н авколо її обличчя, н аче бахрома н а абажурі. Жі н ка споглядала Джеффрі з тривогою, що н аростала. Очевид н о, ві н з н ову пошкодив ребра, які зламав, коли три д н і тому поїхав по лікаря, але очі горіли н а блідому обличчі н е лише через біль. Во н и палали від жаху, Джеффрі ледве керував своїм поглядом.

— Містере Джеффрі! Що…

- Н ічого н е питайте, — прохрипів ві н, — поки ви… поки н е відповісте н а моє запита нн я.

— Яке запита нн я?

Тепер місіс Рамадж злякалася. Во н а міц н о стис н ула ліву руку в кулак і за н есла її н ад могут н іми грудьми.

— Вам з н айоме ім’я міс Евелі н — Гайд?

І раптом во н а здогадалася, звідки прийшло те жахливе грозове передчуття, яке оселилося в н ій із н очі проти суботи. Ця думка вже ви н икала в якійсь части н і її свідомості. Тоді місіс Рамадж її відіг н ала, але зараз їй н е потріб н і були зайві пояс н е нн я. Саме ім’я бід н есе н ької міс Шарлотти Евелі н — Гайд, покій н ої з селища Стопі н г-о н — Феркілл, що н а захід від Малого Да н торпа, змусило жі н ку зайтися криком:

— Ой, святі угод н ики! Ой, мій милий Ісусе! Її поховали живцем? Її поховали живцем? Мою любу Мізері поховали живцем?

І перш н іж Джеффрі встиг відповісти, н астала черга старої місіс Рамадж ут н ути дещо, чого во н а н іколи до тої н очі н е робила і н е збиралася повторювати: во н а вмить з н епритом н іла.

Джеффрі н е мав часу шукати н юхаль н і солі. Ві н усе од н о сум н івався, що такий загартова н ий боєць, як місіс Рамадж, тримає їх під рукою. Але під умиваль н иком ві н з н айшов га н чірку, що злегка пахла аміаком. Ві н н е просто поводив га н чіркою під н осом еко н омки, а н а мить затулив н ею жі н ці рота. Н еправдоподіб н а здогадка, яку припустив Колтер, видавалася н адто страхітливою, аби заважати Джеффрі діяти рішучо.

Місіс Рамадж здриг н улася, зойк н ула та розплющила очі. Якусь мить во н а дивилася н а н ього, н е розуміючи, тьмя н им, спа н теличе н им поглядом. Потім во н а сіла.

- Н і, - промовила во н а. — н і, містере Джеффрі, скажіть, що я помиляюся, скажіть, що це н еправда…

— Я н е з н аю, правда це чи н і, - відповів ві н . — Але н ам треба діз н атися як н айшвидше. Як н айшвидше, місіс Рамадж. Я н е зможу відрити могилу сам, якщо таки доведеться копати…

Во н а з жахом дивилася н а н ього, затис н увши руками рота так міц н о, що побіліли н ігті.

— Ви допоможете ме н і, якщо з н адобиться? Ме н і н ема до кого звер н утися.

— Мій хазяї н, — мляво сказала во н а, — мій хазяї н , містер Є н …

— … Н е має н ічого з н ати, поки ми про щось н е діз н аємося! — відказав Джеффрі. — Якщо н а те буде Божа ласка, ві н взагалі н і про що н е діз н ається.

Ві н н е н аважився виголосити н евимов н у н адію, яка жевріла в його серці, н адію, яка здавалася майже такою жахливою, як і його страхи. Якщо Бог буде дуже ласкавим, Є н діз н ається про події, які відбудуться цієї н очі… коли Мізері, його дружи н а та єди н е коха нн я, повер н еться, дивом повста н е з мертвих, н аче Лазар.

— Ой, це жахливо… жахливо! — промовила місіс Рамадж слабким, тремтячим голосом. Ухопившись за стіл, во н а спромоглася підвестися н а н оги. Во н а стояла, похитуючись, то н е н ькі пасма волосся вперемішку зі стрічками чепчика звисали н авколо її обличчя.

— Вам н едобре? — спитав Джеффрі м’якішим то н ом. — Якщо так, то я спробую все зробити сам, скільки ста н е сил.