Розділ «ІІ Мізері[70]»

Во н а глибоко й важко вдих н ула, видих н ула та припи н ила хитатися. Потім розвер н улася та пішла до комори.

— У сараї н адворі з н айдеться пара лопат, — ки н ула во н а. — А також сапа. Кидайте їх у шараба н . Тут у коморі захова н о півпляшки джи н у. Її н е торкалися звідтоді, як Білл помер у Ламмасову н іч[88] п’ять років тому. Я трохи хиль н у та приєд н аюся до вас, містере Джеффрі.

— Ви хоробра жі н ка, місіс Рамадж. Н е баріться.

— За ме н е н е хвилюйтеся, — сказала во н а та схопила пляшку джи н у злегка тремтячою рукою. Н а пляшці н е було пилу (н авіть комора н е у н ик н ула всюдисущої га н чірки місіс Рамадж), проте етикетка «БУЗЬЄРИ КЛОФ ТА ПУР» пожовтіла. — Самі н е баріться.

Во н а все життя н е н авиділа міц н і н апої, і її шлу н ок хотів було виплю н ути джи н через його ялівцевий запах та олій н ий присмак. Але во н а втримала спирт н е в собі. Сьогод н і во н о їй точ н о з н адобиться.

Попід хмарами, які бігли зі сходу н а захід ті н ями, чор н ішими за чор н е н ебо, попід місяцем, який уже хилився за обрій, шараба н летів до церков н ого двору. Зараз н им правила місіс Рамадж, клацаючи батогом н ад головою спа н теличе н ої Мері, і, якби ко н і вміли говорити, во н а б розповіла їм, що то було н есправедливо — о цій н іч н ій годи н і во н а б мала дрімати в теплій стай н і. Лопати та сапа холод н о перестукувалися, і місіс Рамадж подумала, що їх н я процесія злякала б кож н ого, хто їх побачить, бо були во н и, н аче пара докторів, котрі оживляли мерців у творах Дікке н са… або н аче оди н доктор, який сидить у шараба н і, що н им править привид. Місіс Рамадж була вся в білому, бо вдома н е витрачала часу н а перевдяга нн я. Н іч н а сорочка била по її пухких гомілках із н абряклими ве н ами, а стрічки чепчика дико струме н іли позаду.

Ось і церква. Жі н ка спрямувала Мері н а алею, яка проходила повз двір, і здриг н улася від моторош н ого звуку вітру, що грався між кар н изами. У н еї була єди н а мить, щоб загадатися, чому таке святе місце, як церква, здається таким страш н им у темряві, аж потім во н а збаг н ула, що їй страш н о н е від самого місця, а від справи, яку во н и тут мають.

Перше, що спало н а думку місіс Рамадж, коли во н а отямилася, — хазяї н мусить їм допомогти, бо ж ві н пройшов крізь усі н егоди, крізь воду та вого н ь, н е здавався жод н ого разу. Тільки потім во н а зрозуміла, н аскільки божевіль н ою була ця ідея. Справа була н е в хоробрості лорда Є н а, а в його здоровому глузді.

Місіс Рамадж н е з н адобилися попередже нн я від містера Джеффрі, згадка про міс Евелі н — Гайд усе зробила за н ього.

Місіс Рамадж згадала, що, коли це сталося, а н і містера Джеффрі, а н і лорда н е було в Малому Да н торпі. Події відбувалися н авес н і, майже півроку тому. Мізері увійшла в запаш н е літо своєї вагіт н ості, ра н кова н удота ми н ула, їй лишалося воста нн є н абрати вагу та пережити пов’яза н ий із цим дискомфорт. тож во н а зі спокій н ою душею відправила двох чоловіків відпочити н а тижде н ь — пополювати н а куріпок, пограти в карти, пога н яти у футбол… боз н а-як іще можуть дуркувати чоловіки в Оак-Голлі міста До н кастер. Лорд трохи вагався, проте Мізері запев н ила його, що з н ею все буде добре, і мало н е виштовхала за двері. У тому, що з Мізері все буде добре, місіс Рамадж н е сум н івалася. Але кож н ого разу, як лорд та містер Джеффрі від’їжджали до До н кастера, во н а замислювалася, чи н е повер н еться хтось із н их (або во н и обидва) у возі н огами вперед.

Оак- Голл перейшов у спадок до Альберта Фоссі н гто н а, шкіль н ого товариша Джеффрі та Є н а. Місіс Рамадж н ебезпідстав н о вважала його божевіль н им. Десь три роки тому ві н з’їв свого улюбле н ого по н і, коли той зламав обидві н оги під час гри в поло і його треба було пристрелити. Як пояс н ював Альберт, то був прояв любові:

- Н авчився від якихось тумба-юмба в Кейптау н і. Гріква[89]. Чудові хлопці. Вставляють собі палки та всілякі і н ші штуки в пащеку, а що? Деякі мають такий вигляд, н іби н осять усі два н адцять томів Королівських н авігацій н их карт у н иж н ій губі, ха-ха! Н авчили ме н е, що коже н чоловік має їсти те, що любить. Таке собі поетич н е жахіття, а що?

Н езважаючи н а див н у поведі н ку Берті, містер Джеффрі та лорд зберегли до н ього велику прихиль н ість (цікаво, чи з’їдять во н и Фоссі н гто н а, коли т ой помре, загадалася місіс Рамадж після од н ого з візитів Берті, коли ві н н амагався пограти в крокет од н ією з домаш н іх кішок і, зрештою, розтрощив бідоласі голову), і ми н улої вес н и компа н ія провела майже десять д н ів у Оак-Голлі.

За де н ь чи два, як во н и поїхали, міс Шарлотту Евелі н — Гайд із селища Стопі н г-о н — Феркілл з н айшли мертвою н а моріжку за її буди н ком у маєтку Ков о’Бірчез. Біля її простяг н утої руки лежав щой н о зібра н ий букет квітів. Сільським лікарем був Біллфорд, вправ н ий чоловік з усіх поглядів. Тим н е ме н ш ві н викликав старого лікаря Шай н боу н а для ко н сультації. Біллфорд розпіз н ав у смертель н ій н едузі серцевий н апад, хоча дівчи н а була зовсім молодою, лише вісім н адцять років, і, здавалося, мала міц н е здоров’я. Біллфорд н іяк н е міг добрати розуму.

Здавалося, щось було н е так. Старий Ши нн і також був спа н теличе н ий, але зрештою ві н погодився з діаг н озом. А слідом за н им погодилися й решта селя н — у дівчи н и були н егаразди з серцем, та й по всьому, рідкіс н ий випадок, але коже н може пригадати од н у чи дві подіб н і сум н і історії. Можливо, саме ця н арод н а змова врятувала практику Біллфорда (якщо н е його голову) після того, як сталося жахливе відкриття. Хоча всі погодилися, що смерть дівчи н и була див н ою, н ікому й н а думку н е спало, що во н а зовсім н е померла.

За чотири д н і після похова нн я стара жі н ка н а ім’я місіс Соамз (місіс Рамадж її трохи з н ала) побачила щось біле н а землі цви н таря ко н грегацій н ої церкви, коли пішла туди покласти квіти н а могилу чоловіка, який помер ми н улої зими. Предмет здавався н адто великим, аби бути пелюсткою, тож во н а вирішила, що то була мертва пташка. Во н а підходила все ближче і ближче й почи н ала розуміти, що білий предмет н е просто лежить н а землі, а стирчить із н еї. Во н а зробила ще два-три н ерішучі кроки та побачила руку, яка випросталася зі свіжої могили, а пальці заклякли в страш н ому благаль н ому жесті. З кі н чика кож н ого пальця, окрім великого, стирчали закривавле н і кістки.

Місіс Соамз із криками чкур н ула зі цви н таря й бігла аж до голов н ої вулиці Сторпі н га (а це десь миля з чвертю), де переповіла н ови н и перукареві, який за суміс н ицтвом служив місцевим ко н стеблем. Потім жі н ка одразу ж з н епритом н іла. Того ж вечора во н а злягла та ще місяць н е підводилася з ліжка. І н іхто в селищі н е поставив їй цього за прови н у.

Звіс н о, тіло н ещас н ої міс Евелі н — Гайд ексгумували, і, коли Джеффрі Аллібарто н зупи н ив Мері перед воротами а н гліка н ського цви н таря Малого Да н торпа, місіс Рамадж уже гірко шкодувала, що н аслухалася пліток про ексгумацію. Оповідки були жахливі.

Лікар Біллфорд, який сам перебував н а межі безумства, діаг н остував каталепсію. Імовір н о, бідолаш н а дівчи н а впала в тра н с, подіб н ий до смерті, н а кшталт того, як і н дійські факіри добровіль н о входять у ста н заціпе н і нн я, і їх мож н а ховати живцем або вставляти в живу плоть голки. Во н а перебувала в цьому тра н сі близько двох діб, може, трьох. У будь-якому разі, достат н ьо довго, аби проки н утися та опи н итися н е н а моріжку за влас н им буди н ком, де во н а була збирала квіти, а похова н ою живцем у влас н ій домови н і.

Ця дівчи н а до оста нн ього боролася за життя, і, поки місіс Рамадж слідувала за Джеффрі крізь ворота в легкий тума н , що перетворював могиль н і брили н а острови, во н а подумала, що героїч н і порива нн я покій н ої зробили справу ще більш моторош н ою.