Розділ «Майстер і Маргарита»

— К… як? Ка… кататися?.. Коли ж він повернеться?

— А сказав, подихаю свіжим повітрям та й повернуся!

— Так… — розгублено сказав Варенуха, — мерсі. Будь ласка, передайте мосьє Волянду, що виступ його сьогодні у третьому відділенні.

— Слухаю. Авжеж. Обов’язково. Щонайдоконче. Терміново. Передам. — уривчасто гупала слухавка.

— На все добре, — дивуючись, сказав Варенуха.

— Прошу прийняти, — говорила слухавка, — мої найщиріші, найгарячіші привіти й побажання! Успіхів! Талану! Всіляких гараздів! Усього!

— Ну певно! Я ж казав! — збуджено кричав адміністратор, — жодної Ялти, а він поїхав за місто!

— Ну, якщо це так, — бліднучи зі злости, промовив фіндиректор, — то це справді свинство, якому немає назви!

Тут адміністратор підскочив і закричав так, що Римський здригнувся:

— Згадав! Згадав! У Пушкіні відкрилася чебуречна[173] «Ялта»! Усе зрозуміло. Поїхав туди, нажлуктився й тепер звідти телеграфує!

— Ну, це вже занадто, — сіпаючись щокою, відповів Римський, і в очах йому жевріла справжня тяжка лють, — ну що ж, дорого йому ця прогулянка обійдеться!.. — тут він раптово затявся й нерішуче додав: — Але ж як це, адже ж кримінальний розшук…

— Це бредня! Його власні жарти, — перебив експансивний адміністратор і запитав: — А пакета що ж, везти?

— Обов’язково, — відказав Римський.

І знову розчинилися двері, і ввійшла та сама… «Вона!» — чомусь із тугою подумав Римський. І обидва підвелися назустріч листоноші.

Цього разу в телеграмі були слова:

«Дякую потвердження терміново п’ятсот кримінальний розшук мені завтра вилітаю Москви Лиходєєв».

— Він з глузду з’їхав… — слабко сказав Варенуха.

Римський натомість подзеленчав ключем, вийняв із шухляди вогнетривкої каси гроші, відлічив п’ятсот рублів, подзвонив, вручив кур’єрові гроші й послав його на телеграф.

— Даруй, Григорію Даниловичу, — не вірячи власним очам, промовив Варенуха, — як на мене, ти марно гроші посилаєш.

— Вони прийдуть назад, — озвався Римський тихо, — а от він кріпко відповість за цей пікнічок. — І додав, показуючи на портфеля Варенухи: — Паняй, Іване Савелійовичу, не барись.